Шлях Елайзи Дулітл від нвітнарки-кокні до “чарівної леді”
Твір за комедією Дж. Б. Шоу “Пігмаліон”. Усім нам з дитинства добре відома казка про чарівне перетворення Попелюшки на прекрасну принцесу. У п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон” з героїнею також відбувається чудесна метаморфоза, щоправда не за допомогою чарівної палички феї, а завдяки таланту вченого, природній обдарованості дівчини, наполегливій праці обох і його величності випадку, який звів професора Генрі Хіггінса і квіткарку Елайзу Дулітл. Елайза – юна дівчина, яка заробляє собі на життя, продаючи квіти на вулицях Лондона, походила
Та Елайза не збирається все своє життя провести у злиднях. Попри всі життєві негаразди вона зберегла внутрішню чистоту, самоповагу, віру у краще майбутнє, які надають їй сили боротися за свою долю. Почувши від Хіггінса, що він за три місяці зможе “зробити так, що вона з успіхом вважатиметься герцогинею на будь-якому посольському прийомі”, Елайза вирішила брати уроки в професора.
Процес навчання Елайзи безпосередньо в п’єсі не змальовується, глядач бачить лише його поетапні наслідки. Одним із таких проміжних моментів був візит до матері професора, місіс Хіггінс. Вчений недарма попрацював з Елайзою кілька місяців. Завдячуючи своїм природним здібностям, дівчина добре засвоїла правила вимови. “У неї чудовий слух, із нею легше, ніж з моїми учнями з буржуазних кіл, оскільки вчиш її усього з самого початку, як навчають чужої мови”, – говорить Генрі Хіггінс, Проте Елайзі, якою ми бачимо її у вітальні місіс Хіггінс, до герцогині ще дуже далеко, бо у спілкуванні важливо не лише те, яка у людини вимова, але й те, якими словами вона висловлює свою думку. Поєднання бездоганної вимови і світського тону з вульгарними висловами, які злітають з вуст “міс Дулітл”, надають сцені у вітальні вишуканої аристократки місіс Хіггінс особливого комізму. Тож знову напружена робота: оволодіння вишуканими манерами, відвідування концертів класичної музики й виставок, навчання гри на роялі… І колишня квіткарка блискуче витримала свій “екзамен” у вищому товаристві, де її сприйняли як чарівну леді.
Теплота, з якою автор змальовує яскравий образ непересічної натури простої вуличної дівчини, з перших сцен п’єси передається глядачеві. Героїня викликає у нас величезну симпатію. Вона вражає своєю життєстійкістю, почуттям власної гідності, бажанням змінити свою злидарську долю. Незважаючи на те, що в останніх сценах п’єси автор зображує її у напружених роздумах: “Що робити далі?” – глядач вірить, що здорова натура Елайзи знайде, де застосувати свої знання, які вона здобула, завдячуючи випадковій зустрічі з професором Генрі Хіггінсом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)