Школа чоловіків (стисло)

Тексту п’єси передує авторське посвята герцогу Орлеанському, єдиному братові короля.

Брати Сганарель і Арист безуспішно намагаються переконати одне одного в потребі змінитися. Сганарель, завжди похмурий і відлюдний, що засуджує примхи моди, дорікає свого старшого брата за легковажність і франтівство: “Ось справжній старий: він спритно нас морочить / І чорним перукою прикрити сивини хоче!” З’являються сестри Леонора та Ізабелла в супроводі служниці Лізетта. Вони продовжують обговорювати братів, не помічаючи їх присутності.

Леонора запевняє Ізабеллу, що буде її підтримувати і захищати від причіпок Сганареля. Брати вступають в розмову – Сганарель вимагає, щоб Ізабелла повернулася додому, а Леонора і Арист намагаються умовити його не заважати дівчатам насолоджуватися прогулянкою. Сганарель заперечує, він нагадує про те, що батько дівчат перед смертю довірив їх піклуванню братів, “Надаючи нам собі в дружини взяти / Іль по-іншому їх долею розташовувати”. Тому, вважає Сганарель, кожен з братів має право вступати з дівчиною, яка опинилася під його опікою, у відповідності зі своїми уявленнями про життя. Арист може балувати Леонору і заохочувати її пристрасть до вбрання і розвагам, він же, Сганарель, вимагає від Ізабелли самітництва, вважаючи достатнім розвагою для неї лагодження білизни і в’язання панчіх.

У розмову втручається служниця Лізетта, обурена тим, що Сганарель збирається тримати Ізабеллу під замком, як це прийнято в Туреччині, і застерігає нерозумного опікуна, що “Чи загрожують небезпеки того, хто нам суперечить”. Арист закликає молодшого брата одуматися і поміркувати над тим, що “школа світська, хороший тон вселяючи, / Не менше вчить нас, ніж книга превелика” і що слід бути чоловіком, але не тираном. Сганарель упирається і наказує Ізабеллі піти. Всі йдуть слідом, залишаючи Сганареля одного.

У цей час з’являються Валер, закоханий в Ізабеллу, і його слуга Ергаст. Помітивши Сганареля, якого Валер називає “Аргус мій жахливий, / Жорстокий опікун і страж моєї прекрасної”, вони мають намір вступити з ним у бесіду, але це не відразу вдається. Зумівши звернути на себе увагу Сганареля, Валер не зміг домогтися бажаного результату зблизитися з сусідом, переслідуючи єдину мету – мати можливість бачитися з Ізабеллою. Залишившись наодинці зі своїм слугою, Валер не приховує засмучення, адже він нічого не знає про почуття Ізабелли до нього. Ергаст втішає його справедливо вважаючи, що “Подружжя і батьків ревниві печалі / Справи коханців зазвичай полегшували”. Валер нарікає, що вже п’ять місяців не може наблизитися до своєї коханої, тому що Ізабелла не тільки під замком, але і на самоті, але це отже, що немає і служниці, яка за щедру нагороду могла би бути посередником між закоханим хлопцем і об’єктом його пристрасті.

З’являються Сганарель і Ізабелла, і за їх реплік ясно, що вони продовжують давно розпочату розмову, причому, очевидно, що хитрість Ізабелли вдалася – вона зуміла переконати Сганареля в необхідності поговорити з Валером, ім’я якого дівчина, нібито зовсім випадково, де – то чула. Сганарель, залишившись один, горить бажанням негайно поквитатися з Валером, так як взяв слова Ізабелли за чисту монету. Він до такої міри поглинений своїми думками, що не помічає своєї помилки – стукає у власну двері, вважаючи, що підійшов до будинку Валера. Молода людина починає виправдовуватися за свою присутність в будинку Сганареля, але незабаром розуміє, що сталося непорозуміння. Не помічаючи, що перебуває у своєму власному домі, Сганарель, відмовившись від запропонованого стільця, поспішає поговорити з Валером. Він повідомляє про те, що має намір одружитися на Ізабеллі, і тому бажає, “щоб ваш нескромне погляд її не хвилювало”. Валер здивований і хоче дізнатися, звідки Сганарель дізнався про її почуття до Ізабелли, адже йому не вдалося наблизитися до неї протягом багатьох місяців. Молода людина дивується ще більше, коли Сганарель повідомляє, що дізнався про все від самої Ізабелли, яка не могла приховати від коханої людини нечемність Валера, Подив Валера переконує Сганареля в тому, що мови Ізабелли правдиві. Валер ж, супроводжуваний Ергастом, поспішає піти, щоб Сганарель не збагнув, що перебуває у своєму власному будинку. З’являється Ізабелла, і опікун розповідає їй про те, як проходила бесіда з Валером, як молодий чоловік намагався все заперечувати, але зніяковіло притих, дізнавшись, що Сганарель діє за дорученням Ізабелли.

Дівчина хоче бути упевнена в тому, що Валер цілком зрозумів її наміри, тому вдається до нової прийому. Вона повідомляє опікуну, що слуга Валера кинув їй у вікно скриньку з листом, вона ж хоче негайно повернути його назад. При цьому Сганарель повинен дати зрозуміти Валеру, що Ізабелла навіть не побажала розкрити лист й не знає його змісту. Обдурений Сганарель перебуває в захваті від чеснот своєї вихованки, готовий у точності виконати її доручення і відправляється до Валеру, не перестаючи захоплюватися і звеличувати Ізабеллу.

Молода людина, розкривши лист, вже не сумнівається у прихильності до нього юної красуні, готової з’єднатися з ним як можна швидше, інакше ненависний опікун Сганарель сам встигне одружитися з нею.

З’являється Сганарель, і Валер зі смиренням визнається, що зрозумів безплідність своїх мрій про щастя з Ізабеллою і збереже свою нерозділене кохання до гробової дошки. Впевнений у своєму торжестві, Сганарель в подробицях переказує своїй вихованці розмова з молодим чоловіком, сам не відаючи того, передає Ізабеллі відповідь коханого. Ця розповідь спонукає дівчину діяти далі, і вона вмовляє опікуна не довіряти словам Валера, який, за її словами, має намір викрасти наречену Сганареля. Знову обдурений опікун вирушає до Валеру і повідомляє, що Ізабелла відкрила йому чорні задуми нечемного сусіда, задумів викрасти чужу наречену. Валер все заперечує, але Сганарель, діючи за вказівкою своєї вихованки, готовий відвести молодої людини до Ізабелли і дати йому можливість переконатися у правдивості своїх слів. Ізабелла майстерно змальовує обурення, ледь побачивши Валера. Сганарель переконує її, що залишався лише один спосіб позбутися від настирливих залицянь – дати можливість Валеру вислухати вирок із вуст предмета своєї пристрасті. Дівчина не упускає можливості описати своє становище і висловити побажання: “Я чекаю, що милий мені, не зволікаючи заходів вживатиме / І в немилого надії все забере”. Валер переконується, що дівчина їм захоплена і готова стати його дружиною, а нещасливий опікун так нічого і не розуміє.

Ізабелла продовжує плести свої тенета і переконує Сганареля, що в Валера закохана її сестра Леонора. Тепер, коли Валер осоромлений через чеснот Ізабелли і повинен виїхати, Леонора мріє про побачення з ним і просить допомоги у сестри. Їй хочеться, прикидаючись Ізабеллою, зустрітися з Валером. Опікун робить вигляд, що засмучений за свого брата, замикає будинок і йде за Ізабеллою, вважаючи, що переслідує Леонору. Переконавшись, що уявна Леонора увійшла до Валеру, він біжить за комісаром і нотаріусом. Він переконує їх, що дівчина з хорошої сім’ї спокушені Валером і зараз є можливість поєднувати їх чесним шлюбом. Сам же поспішає за братом Арістов, який упевнений, що Леонора на балу. Сганарель зловтішається і повідомляє, що цей бал в будинку Валера, куди насправді вирушила Леонора. Обидва брати приєднуються до комісара і нотаріусу, при цьому з’ясовується, що Валер вже підписав необхідні документи і необхідно вписати лише ім’я пані. Обидва брати підписом підтверджують свою згоду на шлюб з Валером своєї вихованки, при цьому Арист вважає, що мова йде про Ізабеллі, а Сганарель ж – навіщо про Леонори.

З’являється Леонора, і Арист нарікає їй, що вона не розповіла йому про свої почуття до Валеру, так як її опікун ніколи не бентежила її волі. Леонора зізнається, що мріє лише про шлюб з Арістей і не розуміє причин його засмучення. В цей час з будинку Валера з’являються молодята і представники влади. Ізабелла просить у сестри вибачення за те, що скористалася її ім’ям, щоб домогтися виконання своїх бажань. Валер дякує Сганареля за те, що отримав дружину з його рук. Арист радить молодшому братові з лагідністю сприйняти те, що трапилося, адже “причиною всього – одні вчинки ваші; / І у вашій участі всього сумніше те, / Що не шкодує вас в такій біді ніхто”.