Шкільний твір на тему “Герой нашого часу”
Вершина творчості Лєрмонтова – соціально-психологічний роман “Герой нашого часу”. Головна дійова особа роману – офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічена, багата молода людина, яку вислали із Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі складають зміст роману, який побудований з п’яти повістей: “Тамань”, “Максим Максимович”, “Бела”, “КняжнаМері”, “Фаталіст”. Печорін – “зайва людина”. Поводження його незрозуміле оточуючим людям, тому що вони мають звичайну, поширену в
Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний і самотній. Його холодний розум невпинно судить усіх і самого себе. У той же час у його душі живе потреба в коханні й співчутті. У ньому кипить енергія, йому хочеться активної дії, він розуміє, що в нього могло бути “призначення високе”. Але докласти своїх сил до суспільно-корисної справи в його час було неможливо. Вчинки Печоріна дрібні, кипуча діяльність його пуста і марна. Час поставив його перед вибором: “або рішуча бездіяльність, або діяльність без мети”. Незважаючи на те, що Печорін так і не знайшов головної, гідної його цілі в житті – і в цьому одне із джерел трагізму його долі, – було б невірно сдтверджувати, що в нього взагалі немає серйозних занять. Одне з них – розуміння природи і можливостей людини. Звідси – нескінченний ланцюг психологічних і морально-філософських експериментів над собою й іншими. Він обмірковує свої вчинки, він сам – неабияка особистість, він постійно зіставляє свою поведінку з “призначенням високим”.
Думаючи про свободу як головну для нього цінність, Печорін запитує себе: “Чому мені так дорога вона? Що мені в ній? Куди я себе готую? Чого чекаю від майбутнього?” На жодне з цих запитань у нього немає відповіді, але їхня постановка в умовах всебічно закріпаченої Росії говорила сучасникам, та й не тільки їм, багато про що. У повісті “Фаталіст” поведінка Печоріна набуває філософського осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини чи ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираження вищої волі, від якої залежить кожний крок людини, філософським обгрунтуванням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається в усьому: в існуванні визначеної наперед долі, а отже, і Бога; у необхідності добра як умови людського життя; у всіх моральних цінностях. Це приводить його до висновку, що єдиною безсумнівною реальністю стає його власне “я”. Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську. Свобода “для себе” обертається й іншим боком – вона спустошує людину, робить її життя безцільним. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати в Персію і по дорозі вмирає.
Відношення Лєрмонтова до Печоріна неоднозначне. Лєрмонтов приймає мужню критичну думку Печоріна, Що руйнує традиційні погляди, його прагнення до дії і ствердження права на свободу. У цьому в умовах епохи реакції виявилися риси справжнього героїзму. Але філософію індивідуалізму (свободи “для себе”) Лєрмонтов засуджує як марну і соціально небезпечну. Творчість Лєрмонтова стала етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лєрмонтова (нові форми лірики, реалістичний психологічний аналіз, діалектичне розкриття характерів, аналіз філософської концепції життя) проклали дорогу поезії Некрасова, Блока, Маяковського, прозі Тур-генєва, Толстого, Достоєвського.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)