Коли я вперше потрапив до кабінету фізики, у мене розбіглися очі. Мою увагу привернули незвичайні предмети. Згодом я довідався про їхні назви: трансформатор, вольтметр, амперметр… А ще впали в око різні метеорологічні прилади, закріплені на панелі. Ця панель розташовувалася на стіні, яку облюбували сонячні зайчики.
Тоді, уперше переступивши поріг кабінету фізики, я не особливо розглядав розвішані на стінах портрети знаменитих учених. Коли я прийшов додому і розповів батькам про незвичайний кабінет у нашій школі, тато запитав: “А кого
з учених-фізиків, зображених на портретах, ти знаєш?” Я відповів, що вчитель назвав їхні імена, але я не запам’ятав. Тоді тато сказав: “А чи називав учитель ім’я Ісаака Ньютона, англійського вченого, що відкрив закон всесвітнього тяжіння, спостерігаючи падіння яблука?” – “Так, це ім’я було названо”. – “Отож, коли прийдеш до кабінету наступного разу, подивися уважно на портрет Ньютона, – порадив тато. – Коли я сам був школярем, його малював мій однокласник. Він потім став відомим художником. А рамку до цього портрета зробив я”.
Коли після цієї розмови я прийшов на черговий
урок фізики, я уважно розглянув портрет великого англійця, уявив, як батько старанно робив для нього рамку, як малював портрет Ньютона товариш тата, і подумав: “А як би і мені залишити про себе якусь пам’ять у кабінеті фізики?” Малювати я не вмію, тому, напевно, мені потрібно просто добре засвоїти цей предмет, без знання якого не обійтися в сучасному житті.
