“Батьківщина нам Царське село”

В 1811 році Пушкін надійшов учитися в Царскосельский ліцей. Роки навчання зіграли немаловажну роль у становленні молодого поета. Весь складний шлях зародження його геніальності відбився в лірику цього періоду.

У Царскосельском ліцеї поет пережив і грізні події Вітчизняної війни 1812 року. Всіх ліцеїстів охопило тоді глибоку патріотичну наснагу. Олександр Сергійович особливо відчував свою причетність до історичної долі народу. Це й визначило подальший розвиток його Творчості як народного поета. Події 1812 року надихнули його на створення

оди “Спогаду в Царському Селі”, у якій він прославив перемогу російського народу, оспівав тісний сполучник ратного подвигу й поезії, згадав і Державіна, восславившего “струнами лунких лір” полководницький талант Суворова.

Царскосельский парк, алеї й галявини якого стали місцем постійних прогулянок і ігор ліцеїстів, був наповнений пам’ятниками російських перемог, тому не випадково на перекладному іспиті з першого на другий курс на початку 1815 року Пушкін у присутності Державіна читав свій патріотичний вірш “Спогад у Царському селі”. До цього часу Пушкін уже заслужив славу першого ліцейського

поета, і його вірш був надрукований у журналі “Росіянин Музеум” (уперше за повним підписом автора).

Обстановка ліцейського виховання, де заохочувалися поетичні досвіди, складалися рукописні журнали, були в ході “національні пісні” (сатиричні куплети, жваво откликавшиеся на повсякденні події), сприяла всебічному розвитку дарування Пушкіна. Уже в той час його незвичайний поетичний талант був по достоїнству оцінений поетами старшого покоління: В. А. Жуковським, К. Н. Батюшковым, Н. М. Карамзиным, П. А. В’яземським, і Пушкін був прийнятий у літературне суспільство “Арзамас”.

Із всіх викладачів особливе враження на Олександра Сергійовича зробив професор А. П. Куницын. Саме від нього майбутній поет почув твердження, що залишило незгладимий слід у його душі й вплинуло на його світогляд: всі люди рівні й породжені вільними. Звідси випливав висновок: “Ніхто не може придбати права власності на іншу людину”. Ця справедлива думка була близька й зрозуміла Пушкіну. Із цього часу тема любові до волі, ненависті до деспотизму й кріпосного права стала невід’ємною частиною життя й творчості письменника.

Більшу роль у становленні поглядів поета, у його моральному й розумовому розвитку зіграв і П. Я. Чаадаєв – людин гострого розуму, офіцер, із захопленням, що говорив про згубність самодержавства. Під його впливом, а також під впливом інших неабияких особистостей (наприклад, А. И. Галича), у лекціях яких проводилися ліберальні ідеї, поет став замислюватися над щирим положенням справ у Росії.

Пушкін розумів, що кріпосне право необхідно скасувати. Він бачив явну несправедливість такої державної системи, в основі якої лежить ганебне право власності на людей. Своє бажання зробити країну вільної, домогтися незалежності для всього народу він виражав у поетичних рядках. У цей же час Пушкін починає усвідомлювати теперішнє призначення й завдання поета, які розкриває у вірші “До Лицинию” (1815), де, згадуючи римського сатирика Ювенала, пише:

Свій дух запалю жорстоким Ювеналом,

У сатирі праведної пороть зображу,

И вдачі цих століть потомству обнажу.

Поет для Пушкіна – борець, непідкупний голос якого стає “луною російського народу”. Поезія в його розумінні повинна бути відгуком “на всякий звук”, на всяку подію в житті країни й народу.

Ліцейська лірика поета наповнена різними настроями. Він з’являється перед нами те безтурботним і веселим гулякою (“Бенкетуючі студенти”, 1814), те “у мечтанья поглибленим” неквапливим мудрецем (“Городок”, 1815). З 1816 року характер лірики Пушкіна починає істотно мінятися, і його основним жанром стає Елегія. З новим світовідчуванням міняється й весь колорит його поезії: “місяця мрячний промінь”, “глас нічний”, “сумна тьма лісів” ненадовго витісняють недавні “златые дні, златые ночі”, і перед нами з’являється смутний закоханий юнак, співак любові, співак суму (“Співак”, 1816). Епікурейські мотиви тепер одержують своє місце в ієрархії эстетических і моральних цінностей поета, що представляє її тепер як виклик пануючої моралі.

Цикл прощальних ліцейських віршів одухотворений культом дружби й вірності юнацьким завітам:

Прости! Де б не був я: у чи вогні смертної битви,

При чи мирних брегах рідного струмка,

Святому братерству вірний я.

Таким чином, ми бачимо, як уже в ліцейські роки зміст добутків поета поступово міняється. Якщо в самих ранніх його віршах ще виникають умовні образи, то згодом Пушкін всі частіше звертається до реальних картин і явищ життя. У цей період він ішов по шляху пошуку свого творчого шляху. Поезія ліцейського років містить і патріотичні настрої, і перші ліричні хвилювання, і волелюбні мрії. Саме в цей час був покладений початок майбутній великій славі поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Батьківщина нам Царське село”

Categories: Нові твори

Links