“Щоденник” О. Довженка – документ епохи
Ми, українці, – дивна нація. Не приймаємо своїх героїв, коли вони живі, і проливаємо гіркі сльози, коли їх уже немає поряд з нами. Олександр Довженко був визнаний у всьому світі, а в рідній країні не мав можливості творити у повну силу, повинен був оглядатися на думку далеких від мистецтва людей і тільки у своєму щоденнику розкривався повністю..
Дійсність життя була багатшою і страшнішою за всяку уяву. “Книги і кінофільми про нашу правду, про наш народ повинні були тріщати од жаху, страждань, гніву і нечуваної сили людського духу”, –
У роки воєнних лихоліть Олександр Довженко
У грудні 1943 року, перебуваючи в Москві, Олександр Довженко робить запис, в якому перераховує, що втратив Київ за його пам’яті. Двадцятий вік помстився древньому місту за його красу і довершеність, за його любов і повагу до історії, залишивши неушкодженими монументальні, але убогі, претензійні й брутальні споруди офіційних установ, універмагу, вокзалу.
6 листопада 1945 року Олександр Довженко робить запис, у якому намагається підрахувати, скільки своїх синів і дочок втратила Велика Удовиця – Україна “…убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання” у XX столітті. Втрати ці величезні. “О дике поле Європи!” – з розпачем лунають слова письменника.
До чого, до кого звертатися зраненій душі у час, коли на очах міняється світ, а на 1/6 земної суші, що називається Радянський Союз, зло продовжує свою ходу? І погляд Довженка піднімається до неба, до Бога. Людина, яка не молилася тридцять років, сприймає Бога як ідею добра, справедливості, духовності, що робить людей людьми. І знову пророчо звучать його слова: “В майбутньому люде прийдуть до нього”.
Перечитуючи рядки “Щоденника”, я думаю про те, що було б із Довженком, його близькими, аби цей документ потрапив до рук тих слідчих і прокурорів, які безжально перетворили на табірний пил цвіт нації. Скоріше за все, не врятували б його ні всесвітнє визнання, ні талант, ні знайомство з партійною елітою. На щастя, цього не сталося, і зараз ми можемо читати його книги, дивитися його фільми, знайомитися з рядками “Щоденника”, що став документом епохи.