ЩО ЗРОБИЛО ЧІПКУ ВАРЕНИЧЕНКА “ПРОПАЩОЮ СИЛОЮ”?
ЩО ЗРОБИЛО ЧІПКУ ВАРЕНИЧЕНКА “ПРОПАЩОЮ СИЛОЮ”?
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Художня майстерність Панаса Мирного.
II. Психологізм творення образу Чіпки Варениченка:
1. Портретна характеристика.
2. Риси характеру.
3. Опис душевного стану Чіпки у різних життєвих ситуаціях (радість, розпач, горе).
4. Протиріччя у світогляді героя: Чіпка страждає від несправедливості, але примушує інших відчувати нелюдські муки.
5. Ставлення до героя інших персонажів (матері, дружини, друзів, односельчан).
III. Відтворення
Варіант 2
I. “Добро довго пам’ятається, а лихо ще довше”.
II. Проблема життєвого вибору в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”:
1. Формування особистості головного героя: дитинство, юність, зрілі роки.
2. Що таке несправедливість у житті Чіпки Варениченка?
3. Порівняльний аналіз образу Чіпки й Грицька: різні світогляди, різні життєві історії.
4. Жіночі образи роману.
III. Еволюція образу Чіпки Варениченка від правдошукача до розбійника.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
У
Усі виборці поділялися на три курії (групи) на підставі майнового цензу, тобто чим більше майна було у володінні виборця, тим активніше він міг брати участь у вирішенні важливих господарських питань. Відповідно, першу виборчу курію утворювали повітові поміщики, промисловці, торговці, дрібні землевласники. Друга, так звана міська, курія складалася з власників майна у губернських і прирівняних до них центрах, повітових містах.
У третій, селянській, курії майновий ценз був відстутній. Вибори здійснювалися у два етапи. На волосних сходах обиралися представники повіту, які потім обиралися на гласних повітових земських зборах. Позбавлені права участі у виборах були особи до 25 років, засуджені та іноземці, які не присягнули на підданство Росії.
Ця система була несправедливою по відношенню до селян: часто, навіть здобувши перемогу, вони не могли нею скористатися (наприклад, підставою для усунення селян-переможців могла стати їх неписьменність). Тому поступово в земствах стали переважати дворяни-поміщики.
Земства перебували під контролем урядових органів, зокрема губернаторів та місцевої поліції, що значно обмежувало їх можливості у реалізації ухвалених рішень.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Злого пса і після смерті довго пам’ятають.
Усна народна творчість
Моральний вибір – акт моральної діяльності, що виражається у свідомому виборі певної лінії поведінки чи певного варіанту вчинку, коли людина має самостійно обрати моральне рішення на користь одного з них і нерідко всупереч іншого.
Філософський словник
Де єсть твій дім, твій тихий дім?
Скажи, мій любий брате…
Б. Лепкий
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
Чіпка зростає на казках доброї баби Оришки: “В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося. …В казці звірі та птиці те саме й так само говорять, як і люди… А так – птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають… І ніхто не знає, що вони кажуть”.
Кривди Чіпка зазнає ще в дитинстві від дітей сусідів: “Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють, та й проженуть… Недурно пани своїм родом величаються. На селі теж розпитують – хто якого роду. … Тільки те неоднаково, що в городі питають: чим твій рід уславився – чи давністю, чи боями, чи послугами. А село знає одну славу – честь. Тим на селі й питають: чи “чесного” роду? А тоді вже й братаються… Чіпка був “виродок”…”.
Чіпка з Грицьком знущаються над горобенятами: “Чіпка дивиться то на горобенят, то на діда; чи не скаже чого дід? Дід лежав собі мовчки. “Значить, правда, що вони кричали: жив-жив!” – подумав Чіпка, та як схопиться… Очі горять, сам труситься…
– Стривай, Грицьку! стривай! не бий… Давай краще їм голови поскручуємо!..”.
У Чіпки відібрали землю, він вперше напився горілки: “…в голові – одна думка ганяється за другою… То йому привиджується вдача: земля знову його; він такий радий, і мати рада: не попустив свого! І Галя йому любенько ввижається… Аж ось повіяло холодним вітром з другого боку… Нема землі!., проходився дурно… марно втратився…”.
Роздуми Чіпки про кривду, що панує на землі: “Куди не глянь, де не кинь – усюди кривда та й кривда! Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї, втекти від неї; плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш… не вихопиш тропи, куди йти: не знаходиш місця, де б прихилитися…”.
Галя не витримує страшної звістки про злочин чоловіка: “Від крику прокинулася Галя. Швиденько накинула вона на себе юпку, вийшла з своєї хатини… Як глянула вона на Чіпку, що з скрученими назад руками стояв і понуро дивився в землю, як угляділа об’юшену кров’ю дівчинку:
– Так оце та правда?! Оце вона!!! – скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом… “.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Система форм, прийомів і засобів утілення психологізму в художньому творі. Л. Каневська зазначає, що існують дві форми психологічного зображення: пряма та непряма. Непряма форма передбачає відтворення думок та емоцій персонажів шляхом зображення душевних порухів через мову міміки, жестів, змалювання довколишнього середовища (психологічний портрет, пейзаж, інтер’єр та екстер’єр, мовлення персонажів, психологічна деталь та ін.). Пряма форма психологічного зображення передбачає безпосереднє (пряме) відтворення психічних процесів і реалізується за допомогою внутрішніх монологів і діалогів, психологічного авторського зображення, снів, марень, сповідей героїв, потоку свідомості тощо.
Внутрішній монолог – аналіз героєм власних вчинків, поведінки, завдяки якому розкривається його внутрішній світ.
Психологічний портрет – опис героя, який розкриває його внутрішній світ. Наприклад: “Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах і селах. Одно тільки в цього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…” (Панас Мирний. “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”).
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
“…епічна форма розповіді П. Мирного не означає переходу на зовнішню щодо селянського світу точку зору й систему оцінок. Цей автор занурюється в усі турботи і деталі селянського побуту, котрі подаються з розумінням їх пропорцій і значення в селянському житті, він не переноситься на інший, вищий горизонт їх сприймання та інтерпретації. Відповідно й герої-селяни розміщуються на одному горизонті з автором і зображуються як особистості, рівні йому і повноцінні в усіх відношеннях, включаючи й, так би мовити, план культурної антропології. Словом, немає тут тієї зверхності або просто вищості автора над селянським світом і персонажами, вираженої прямо чи імпліцитно”.
Д. Наливайко.
“Підказаний життям образ головного героя, сільського протестанта, який виведений у романі під ім’ям Чіпки, привернув увагу письменника, напевне, передовсім тим, що давав змогу показати натуру сміливу, сильну, натуру, яка від природи мала благородні задатки, але так і не знайшла в житті простору для своїх первісних добрих поривань. У молодості Чіпка – горда й незалежна людина, він ладен стати на оборону правди людської, він здатний на вчинок безкорисливий. Іноді такі натури виявляли себе в справах героїчних… Проте на відміну од них він пішов іншим шляхом, не став народним героєм, захисником вольниці й прав людських; Чіпку ми бачимо в іншому зламі його соціальної долі: понівечений, морально скалічений у нерівній боротьбі із системою гноблення й несправедливості, він, що подавав великі й світлі надії, в кінці роману деградує, втрачає людське обличчя, стає бандитом, кривавим убивцею, якого зрікається навіть рідна мати”.
О. Гончар
“Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” у підзаголовку має ще одну (і, гадаю, не лише для цензури придуману) назву: “Пропаща сила”. У ній ключ до розуміння і художнього задуму загалом і, зокрема, центрального персонажа твору, якого письменник змалював у всій суперечливості характеру, у всій складності його безмежної долі. У ній – роздуми художника про незреалізовану “пропащу силу” людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася у своїх потенційних якостях і можливостях”.
О. Гончар
ПРИКЛАД ТВОРУ
Роман П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є першим в українській літературі твором, у якому подається глибокий соціально-психологічний аналіз української дійності XIX ст., історичного періоду, позначеного глибокою суспільною кризою. В центрі уваги письменника доля селянського парубка Чіпки Варениченка, який в боротьбі проти несправедливості стає на шлях злочинця й убивці.
Образ головного героя твору подається в розвитку. На початку роману читач знайомиться із молодим працьовитим парубком, на якого чекає щасливе подружнє життя. Таких, як він, можна зустріти в кожному українському селі, що підкреслює письменник, створюючи портрет юного Чіпки. А з іншого боку, автор звертає увагу читача на те, що в характері юнака поєднуються дві стихії – “якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою…”. Вже це перше знайомство із Чіпкою Варениченком налаштовує читача на те, що “дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка” як прояв певних рис його характеру може стати причиною несподіваних подій.
Сучасні психологи говорять, що всі проблеми дорослої людини зароджуються ще в дитинстві. Дитинство Чіпки є яскравим прикладом цього. Ще від малих років він відчував себе вигнанцем. Сусіди вважали Чіпку виродком, і своє “знання” передавали дітям, які знущалися над малим: “Повертається Чіпка на всі боки в крузі, як ведмідь на цепу, а хлопці регочуться та за чуприну смичуть – аж поки Чіпка не розплачеться. Тоді візьмуть та й проженуть його геть”. Мати хлопця змушена була тяжко заробляти на хліб, до того ж її часто не приймали на роботу через забобони. Мотря, знесилена роботою, сварила, іноді навіть била Чіпку. Єдиною людиною, яка дарувала хлопцеві добро, була його бабуся Оришка, але й та невдовзі померла.
Дуже часто в житті Чіпку ображали: батько-двожон покинув родину, мати зривала на ньому злість за невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Чуйний від природи хлопець спочатку відчував гірку образу, але потім став стійким до ударів долі: “Спершу-таки боявся матері, а далі – звик уже до бійки, хоч як вона глибоко іноді в серце впивалася, до живих печінок доходила… Ой, злий же він був тоді! Ой, лютий! Він би зміг, – матері очі видрав або сам собі що заподіяв…”. Так поступово в його серці народжується лють й прагнення помсти. Так, розважаючись із другом Грицьком, Чіпка стає ініціатором жахливої розправи над горобцями. Письменник детально відтворює стан хлопця, що відчуває агресію: “Значить, правда, що вони кричали: жив-жив! – подумав Чіпка, та як схопиться… Очі горять, сам труситься… Як схопить горобеня, як крутне за головку… Не вспів оком моргнути, – в одній руці зостався тулубець, в а другій – головка… Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці…”.
Неодноразово у своєму житті Чіпка прагне змінитися, задушити лють і нестримну агресію. Одним із перших кроків у цьому напрямі була господарська діяльність Чіпки. Він любить землю, насолоджується плодами своєї праці: “От де моя праця, – немов казали його очі, – не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..”. Чіпка знайомиться із “польовою царівною” Галею, яка невдовзі стає його дружиною.
Чіпка – не з тих людей, які, досягнувши певного рівня, зупиняться. Йому потрібен поступ, але обставини складаються так, що юнак потрапляє у пастку. У Чіпки відбирають землю, яка й зробила з нього чоловіка й хазяїна. Тоді вперше він запиває своє горе горілкою, вперше дає волю своєму гніву. Пошуки справедливості закінчуються печально: “Тепер та надія почорніла, як і його колись зелене та золоте жито… Брови в його насупились; коло серця, мов чорна гадина, обвився жаль”.
Шлях у прірву набагато коротший, ніж наполегливе долання вершин. За короткий час працьовитий, розумний юнак перетворюється на гіркого п’яницю, злочинця, і, нарешті, вбивцю невинних людей.
Чіпка гостро відчуває людський біль, несправедливість, що панують у суспільстві, але ці почуття народжують в ньому не здорове бажання боротися, а ненависть до всіх, хто знаходиться навколо: “Чіпка все це чує, – і кожне слово, як гостра колючка, коле його в серце… До свого горя приливає ще людське; троюдить ним своє гаряче серце; розбуркує старі думки… Злом пашить лице його; злом світять очі, аж поблід від злості, аж руки трусяться…”.
На мою думку, злочин, убивство нічим не можна виправдати. Агресія проти ближніх – це крайній вияв людського егоїзму, небажання за своїми проблемами побачити горе близьких. Ставши на шлях злочину, Чіпка занапастив життя не тільки тих людей, яких вбив. Чи не найпершими жертвами його свавілля стали рідні беззахисні жінки – мати і дружина. Свою хату, яка мала стати осередком домашнього тепла й затишку, Чіпка перетворив на осереддя гріха. Цю “справу” продовжив жид Гершко, який влаштував у хаті, яка принесла стільки горя своїм мешканцям, шинок. Отже, у творі Панаса Мирного наявна ідеалізуюча тенденція, зумовлена певною однобічністю підходу тогочасних письменників до проблем села. Безжалісний злочинець Чіпка постає як безневинна жертва жорстокої кріпосницької сваволі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)