Що я зрозумів прочитавши оповідання Эдгара По
Американський романтик Эдгар Алан По (1809-1849) – письменник величезного дарування, багато в чому опередивший свій час. Важка особиста доля – напівголодне існування професійного літератора, нескінченні митарства й невдачі – збільшили його песимістичне відношення до життя, його розлад з буржуазною Америкою, де талантливейший поет і прозаїк не міг знайти свого читача й прожити на літературні заробітки
Незрозумілий у себе на батьківщині, він одержав посмертне визнання спочатку в Європі (завдяки успіху “Надзвичайних оповідань”
Французькі романісти брати Гонкур, ознайомившись по перекладах Бодлера з оповіданнями Эдгара По, відзначили у своєму “Щоденнику” новизну його художнього методу: “Після читання По нми відкрилося щось таке, чого публіка, здається, не підозрює. По – це нова Література, література XX століття, наукова фантастика, вимисел, якому можна довести, як А+В, література одночасно маніакальна й математична. Уява, що діє шляхом аналізу… словом, це роман майбутнього, покликаний більше описувати те, що відбувається в мозку людства, чим те, що відбувається в його серце” (запис від 16 липня 1856 р.).
У Росії одним з перших цінителів таланта По був Ф. М. Достоєвський, що побачив у його своєрідній манері не тільки безстрасність: “Він майже завжди бере саму виняткову дійсність, ставить свого героя в саме виняткове зовнішнє або психологічне положення, і з какою силою проникливості, з какою поражающею вірністю розкриває він стан душі цієї людини! Крім того, в Эдгаре Поэ є саме одна риса, що відрізняє його рішуче від всіх інших письменників і становить різку його особливість: це – сила уяви. …У повістях Поэ ви настільки яскраво бачите всі подробиці представленого вам образи або події, що, нарешті, начебто переконуєтеся в його можливості, дійсності, тоді як подія це або майже зовсім неможливо, або ще ніколи не зустрічалося на світі” (з рецензії Достоєвського “Три оповідання Эдгара Поэ”, 1861 ).
Оповідання з фантастичним і детективним сюжетом, добутку по того часу новаторські, виросли з наукових захоплень письменника. Він вивчав математику, психологію, логіку, читав опису подорожей і звіти географічних експедицій. Все це своєрідно переломлюється в його Творчості. Эдгар По перший зробив науку предметом художнього зображення. У детективних новелах це демонстрація наукової логіки, у фантастичних – серйозні або бешкетні допущення, мнимі або пародійні відкриття. “Палка фантазія захоплює Эдгара По за межі дійсності”; “Він переходить всі межі ймовірності”; “Фантазія й тільки фантазія панує в нього треба всім”. Ці слова належать Жулеві Вернові, що помітив у своєму “Етюді про Эдгаре По” (1864) що добутку американського письменника насправді далекі від справжньої науки, тому що суперечать законам фізики й механіки. Сам Жуль Верн, на відміну від Эдгара По, прагнув підкоряти фантазію законам природи й безсумнівних факт. У цьому й полягає істотна відмінність творчого методу основоположника реалістичної наукової фантастики від художньої системи “геніального поета людських чудностей”, як називав його той же Жуль Верн
З багатогранної творчості Эдгара По окремі новели й повести продовжують своє життя й у дитячому читанні
(1 votes, average: 5.00 out of 5)