Що спільного й відмінного між п’єсою “Ромео і Джульєтта” та “Тіні забутих предків”
Улітку 1911 року Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію – відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворівні ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про “незвичайний казковий народ” – гуцулів не залишає його. Тепер, у 1911 р., вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчав життя, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви Рослин, проймається любов’ю до гірської природи. І щоразу, коли він надсилає листи з Криворівні, і зривається слово “казка”. Відчуття
Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував, повертався з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ані у значенні слів, ані в назвах рослин.
Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і Твір про карпатський край.
Гуцул – дитя природи і живе з нею у злагоді. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами. І навпаки, душа людська народжує красу й вертає її природі у своїх піснях: “На що б око не впало, що б не сталось на світі: чи пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашуміла смерека – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори…”
Головному герою повісті Іванкові природа здається сповненою живої і таємничої сили: “Всякі злі сили заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чекають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду”. Природа – вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як Боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і християнські уявлення про Бога.
Джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях предків, ай в особливостях самої гірської природи і способу життя.
Здається, що смерека й людина тут виростають з одного коріння, бо й кам’я нисту гірську землю, і подихи вітрів, сонячну й дощову погоду вони відчувають однаково. Іноді природа оживає в людській уяві дивними образами – і тоді з’являються різні видіння, духи, творяться легенди й Казки. Ця незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприйняття і світовідчуття малого Іванка. У сім років Іванко багато “знав”. Категоричність, з якою розповідає про фантастичні уявлення Іванко, показує, що вони є для нього реальним знанням про світ, інакше він цей світ не бачить.
Гуцули набожно ставляться до сил природи, уявляючи їх живими істотами.! Ось, наприклад, Черемош: він “сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем”, то “простягався в долині, як срібна нитка”, то,”як ситий віл”, лежав у тихих місцях, “а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь…”
Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи і привиди, веде нас до світу, схожого на казку.
Назва твору письменникові далася не відразу. Він перебирає тринадцять варіантів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, – це таємничість і казковість, показати Карпати, як своєрідний загадковий куточок, острівець зі своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити і обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. І він записує: “В зелених горах”.
Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було нічного – дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, які їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю заглибленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні назви пов’язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: “Тіні минулогоо”, “Голос віків”, “Відгомін передвіку”, “Подих віків”, “Голоси передвічні”. Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант – “Дар предків затих” також не влаштовував письменника. Дар – неконкретно, ненаочно, а тому назвав іншою – ” Тіні забутих предків “. Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом “предки”: “Голос забутих предків”, “Слідами преків”, “Сила забутих предків”. І, нарешті, остаточно зупиняється на назві “Тіні забутих предків”, що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)