Відповіді до теми: Тіні забутих предків

1. Яке враження справили на М. Коцюбинського Карпати?

Улітку 1911 року Коцюбинський, повертаючись із Капрі, де він лікувався, вирішує здійснити давню мрію – відвідати Карпати. Короткі відвідини Криворівні 1910 року ще не дали письменнику достатньо матеріалу для твору. Бажання написати про “незвичайний казковий народ” – гуцулів не залишає його. Тепер, у липні 1911 року, вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчав життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. І щоразу,

коли він надсилає листи з Криворівні, з його вуст зривається слово “казка”. Відчуття казковості карпатського життя не полишає письменника. Насамперед його вражають “гори, які вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби”.

Очевидці згадують, що весь час письменник проводив у мандрівках, бував у горах, повертався – з полонин із оберемками квітів, верхи на коні виїжджав до ближніх сіл, знайомився з культурою, славою, звичаями гуцулів. Коли селяни висловлювали подив на його допитливість, то відповідав, що хоче написати правду про гуцульське життя й не помилитися ані у значенні слів, ані в назвах

рослин.

Михайлу Коцюбинському вдалося створити прекрасний, правдивий і поетичний твір про карпатський край. У його повісті ожила Гуцульщина з її горами, полонинами, потоками, лісами, людьми, їхніми звичаями, віруваннями, повір’ями, що дало підставу одному із критиків сказати: “Цей дикий, співучий гірський край багато хто намагався описати, але ніхто не зробив цього з такою досконалістю, як… М. Коцюбинський”.

1912 року письменник ще раз відвідує Криворівню, висловивши мету своїх відвідин Карпат словами: “Хочу набутися”. Набутися – тобто натішитися красою природи, спілкуванням із прекрасним, загадковим і таємничим світом Гуцульщини.

2. Як на сторінках твору змальована єдність буття природи і людини?

Гуцул – дитя природи і живе з нею у злагоді. Природа входить у його душу чарівними звуками, казковими образами. І навпаки, душа людська народжує красу й вертає її природі у своїх піснях: “На що б око не впало, що б не сталось ми світі: чи пропала овечка, полюбив легінь, зрадила дівка, заслабла корова, зашумі ла смерека – все виливалось у пісню, легку і просту, як ті гори…”

Головному герою повісті Іванкові природа здається сповненою живої і таєм ничої сили: “Всякі злі сили заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди ти чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду”.

Природа – вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванко’вої сопілки Марічка думає про бога-сонце і про сонце як Боже лице І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і християнські уявлення про Бога.

Джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях предків, її й в особливостях самої гірської природи і способу життя.

Здається, що смерека й людина тут виростають з одного коріння, бо й кам’янисту гірську землю, і подихи вітрів, сонячну й дощову погоду вони відчувають однаково. Іноді природа оживає в людській уяві дивними образами – і тоді з’являються різні видіння, духи, творяться легенди й казки. Ця незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприйняття і світо відчуття матого Іванка. У сім років Іванко багато “знав”. Категоричність, з якою розповідає про фантастичні уявлення Іванко, показує, що вони є для нього реальним знанням про світ, інакше він цей світ не бачить.

Гуцули набожно ставляться до сил природи, уявляючи їх живими істотами Ось, наприклад, Черемош: він “сердито поблискував сивиною та світив попід ске лі недобрим зеленим вогнем”, то “простягався в долині, як срібна нитка”, то, “як ситий віл”, лежав у тихих місцях, “а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каменя на камінь…”

Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи і привиди, веде нас до світу, схожого на казку.

3. Як працював Коцюбинський над назвою повісті?

Назва твору письменникові далася не відразу. Він. перебирає тринадцять варі антів її. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, – це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець зі своїм, не схожим на звичайний, світом. Письменник намагався окреслити і обмежити простір, у якому розвиватиметься дія. 1 він записує: “В зелених горах”.

Проте перша назва не вдовольнила автора. Мабуть, тому, що в ній не було го ловного – дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. А саме про цю загли бленість у віки Коцюбинському і хотілося сказати найбільше. Наступні варіацій пов’язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: “Тіні минулого”, “Голос віків”, “Відгомін передвіку”, “Подих віків”, “Голоси передвічні”, “Спадок ві ків”. Але й ці назви автора не задовольнили. У них не було людини, тобто того, чий голос долинає, чиє дихання чути. Новий варіант – “Дар предків забутих” також не влаштовував письменника. Дар – неконкретно, ненаочно. І він замінив цю назву іншою – “Тіні забутих предків”. Тоді ще раз перебирає можливі комбі нації із словом “предки”: “Голос забутих предків”, “Слідами предків”, “Сила за бутих предків”. І, нарешті, остаточно зупиняється на назві “Тіні забутих предків”, що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Відповіді до теми: Тіні забутих предків

Categories: Шкільні твори

Links