Сент-Екзюпері написав “Маленького принца” незадовго до своєї трагічної загибелі. Як говорить поет А. Прасолов, “окремі людські душі завжди видають свій останній, лебедино-чистий, прощальний крик…” Ця філософська казка стала своєрідним заповітом письменника людям. Багато рядків її ввійшли в наше життя як заповіді: “Ми у відповіді за тих, кого приручили”, “Найголовнішого очима не побачиш. Зірке одне тільки серце”. Кожний афоризм Екзюпері спонукає до роздуму. Чому саме головне бачиш тільки серцем? І що вжитті головне?
“Маленький принц” допомагає нам розібратися в цьому. Головне – це те, що змушує битися серце, те, від чого воно радіє або стискається в тузі, те, що заподіює йому біль або зціляє його. Головне не те, що можна побачити й порахувати, а те, що можна тільки відчути. І це робить людину людиною. Для Маленького принца зірки ваблять не тому, що вони надзвичайно красиві на нічному небі, а тому, що там залишилася квітка, яку він любить. Для нього щастя знати, що квітці нічого не загрожує. Потрапивши на Землю, Маленький принц шукає на ній людей, тому що немає нічого цікавішого людини, немає нічого дорожче дружби, любові
й турботи один про одного. Він намагається пояснити своєму дорослому другові, шо люди витрачають своє життя на порожні, нікому не потрібні справи, тоді як усе, що потрібно людині, усе, що робить її людиною, “можна знайти в одній троянді, в одному ковтку води”, у посмішці дитини. Живучи на Землі, серед людей, людина не повинна почувати себе в пустелі, де немає ні однієї живої душі. Такою побачив Землю Маленький принц. Такою вона може стати для кожного з нас, якщо серед ділків, що населяють нашу планету, і честолюбців, королів і аматорів цифр не знайдеться людей, що вміють “бачити серцем”. Якщо ми перестанемо відчувати красу, цінувати дружбу і любов, піклуватися один про одного і про свою планету, вона заросте баобабами і перетвориться на астероїд, якому хто-небудь привласнить черговий порядковий номер, наприклад Б-613.
