Що поєднує героїв балад Р. Л. Стівєнсона і А. Міцкевича
Герої балад – не велетні, не прибульці з інших галактик – вони звичайні люди, яким не байдужа доля батьківщини, народу. Вони живуть і вмирають в ім’я майбутнього, в ім’я свободи і незалежності своєї батьківщини. Легенда, що покладена в основу “Верескового трунку” Р. Л. Стівєнсона, дони, до нас яскраві прикмети того часу. Ми, наприклад, дізнаємося про піктів. Люди карликового зросту. Але ці маленькі люди володіли таємницею великого мистецтва – приготування напою з вересу. Вічнозелені кущі вересу рясно вкривали місцевість, де
Трунок, за мед солодший, міцніший, аніж вино…
Багато було бажаючих вивідати у ліктів таємницю виготовлення чудо-напою із вересу. Цією таємницею володіли батько й син, які потрапили у полон, королівський.
В розколині між камінням двох броварів знайшов. Витягли бідних піктів миттю на білий світ…
Від них вимагали одного: розкрити таємницю приготування верескового’ пою – трунку. Батько, здавалося, був готовий це зробити, але в нього була : жахлива умова – він не хотів, щоб син став свідком його зради. На прохання батька “хлопця отрочих літ” зв’язали і скинули з кручі.
…Я гордий і радий, Що відплатив вам одразу. Я одурив вас: прийшов я з Гренади, В дар вам принісши заразу…
Помстився Альманзор, хитрість його спрацювала:
Прудко іспанці біжать, мов од кари! Вслід їм – чума чорнокрила. Жоден не вийшов із гір Альпухари…
Цих героїв – пікта і Альманзора – об’єднує те, що вони готові пожертвував власним життям заради ідеалів свого народу, заради свободи рідної землі. І як не вдалося досягти великої мети у бою, то можна діяти і після бою. І вийти в решті решт переможцем навіть ціною власного життя.