Щасливий я, що народився на твоєму березі. “Зачарована Десна”
Іду по квітучому рідному краї, де буйний травень розкриває своє свято. Одягши ніжно-смарагдовий одяг, весело шепотяться з вітром рідні тополі. Геть калина пишається своєю незвичайною вродою. А над рікою розспівують невгамовні солов’ї. Це моя Україна – рідна, священна земля моїх дідів і прадідів. Тут народилося й виросло чимало поколінь, які ніколи не зможуть забути сліпучоїої синявого українського неба й золотих розливів пшеничних полів. Рідний край починається для кожного з нас із батьківського порога, де людин завжди запам’ятовує
Прийшли такі спогади й до Олександра Довженко – світила українського національного кіномистецтва. Це спогаду про чудесний у своїй простоті людській роботі, про мальовничу українську природу. Все це письменник відобразив у кіноповісті “Зачарована Десна”. Олександр Довженко з болем у серце згадує про нелегку долю земляків і їхніх дітей. Бідність і нещастя, постійно супроводжували їх протягом всього життя. Але разом з тим автор показує, як з покоління в покоління передавалися в сім’ях
Зворушливо й щиро обрисував А. Довженко образ простих людей: мати, що найбільше любила саджати в городі, рослини “лізли одне на інше, перепліталися, рвалися на хлів, на дах, повзли на тин,..”. Батька – прекрасного у своїй щиросердності, щирості, любові, прагненнях – людини, з якого “можна було б писати лицарів, богів”. Автор добутку дуже шанобливо ставився до нього, як це було заведено з давніх часів на Україні. А який з нього хлібороб, а який косар! Здається, що він міг би всю землю обкосити. Згадує А. Довженко й свого діда, що найбільше любив сонце, навіть не забув про сварливу прабабу Катерину, що проклинала все, що попадалося їй на очі. На все життя письменник зберегло у своєму серці образ ріки свого дитинства, що він називає зачарованою. Тому так часто на схилі віку згадував: “А на Десні краса! Люди, насип, кручі, ліс – все блищить і сіяє на сонце”. Цим показував взаємозв’язок людини й природи
Спостережливий, із властивим йому почуттям прекрасного, Сашко рік у рік спостерігав за тим, якими фарбами грає Природа. Тому що пізнавати мир він почав не із книжок, а із самого життя. Любив пташиний щебет у саду, плескіт весняної води біля берега, спостерігав, як трудяться бджоли, співчував коням, яким доводилося важко працювати. Не лінувався й сам, перші мозолі на дитячих руках з’явилися ще тоді, коли “маленьким у тютюні, начебто в лісі”. Він бачив, що все з ранку до вечора працювали. Навіть собака Пірат “носила з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку”. І хлопчик не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, згрібав сіно
Маленький Сашко дитячим вразливим серцем розумів, що батькам жилося нелегко, і не міг витлумачити чому. А коли став дорослим, із сумом згадував: “Було в минулому житті моїх батьків багато безладь, сліз, горя й жалю… Усі прожили свої роки нещасливо, кожний по-своєму…” Батько цінував людей за працьовитість і чесність. І син перейняв ці якості від нього. Ніжності навчився в матері, а мудрості й доброти – від діда Семена. А завдяки чарівній Десні й рідним людям А. Довженко протягом всього ” життяне втрачав щастя бачити зірки навіть у повсякденних калюжах на життєвому шляху”. “Зачарована Десна” – це гімн роботи людинии, що своїми мозолистими рукам вирощує хліб і створює всі земні блага
И коли в останні роки життя, переслідуваний і гнаний через любов до України, А. Довженко згадував своє дитинство, те перед очами виникали незабутні картини: зачарована Десна, що цвітуть луги, а найбільше – прості чесні люди, які допомогли йому піднятися на ту висоту, що прославила його на увесь світ
(2 votes, average: 4.50 out of 5)