Шевченківські мотиви в поезії Василя Стуса
Два різних століття. Дві не такі вже й різні долі. І одна незмінна любов, одна одвічна тема поезій, одна найдорожча для двох поетів, Т. Шевченка і В. Стуса, Батьківщина – Україна. Молився на неї великий Кобзар. Все життя було принесене їй в жертву і В. Стусом. їхні почуття до Батьківщини – це насамперед вимоглива любов, яка не прощає гріхів, похибок, вимагає бути золотом найвищої проби. Два різних століття. Дві не такі вже й різні долі, що народила гайдамаків, Гонту, Тамалію, запорожців, стала батьківщиною гречкосіїв, які деруть шкуру з брара. Таке
Ми просто йшли, у нас нема Зерна неправди за собою. (“Доля” ) Читаємо у Василя Стуса: …жив, любив і не набрався скверни, ненависті,
Шевченківське у Стуса – це не вплив і не наслідування. Це те духовне повітря, що оточувало поета, це той світ, у якому він жив. Подібність біографій, єдина віра і джерело натхнення – Україна, однакові життєві цінності. Незламність, твердість духу, впевненість у своїй правоті. І бажання вистояти, не відступатись від самого себе. “Караюсь, мучусь… але не каюсь!” – ось гасло життя Шевченка. І слова його молодого нащадка: “Ні. Вистояти… І власної недолі спізнати тут, на рідній чужині”. Так гармонійно і трагічно зазвучали ці дві поетичні струни в симфонії української поезії. Але їх мелодії, ритми, незважаючи на одну тональність, різні. Тотожність вдачі, віри, стійкості, світобачення, але не тотожність поетичної форми.