Шарль Бодлер починає ряд “проклятих поетів” у Франції
Пізніше до нього приєднаються Верлен і Рембо. Останній, котрий взагалі не визнавав ніяких авторитетів і попередників скаже: “Бодлер – король поетів, теперішній Бог”. Їх називали “жахливими дітьми”, цих напівбожевільних людей, які лякали сучасну їм Францію антисоціальністю й аморальністю своїх книжок і дивували мир силою своєї поезії
Творчість Бодлера не можна розглядати у відриві від діяльності групи “Парнас”. Після революції 1848 р. французький романтизм розділився на “романтизм для народу”, гаслом якого став
Кр другому напрямку примикали поети Леконт де Лиль, Теофиль Готьє, Жозе-Марія де ередиа, Ф. А. Сюлли-Прюдом. Вони й створили об’єднання “Парнас” і почали випускати альманах “Сучасний Парнас” („ Moderne Parnasse”). Від назви цього видання пізніше народиться термін „модернизм” через збіг основних вимог парнасцев із завданнями мистецтва ХХ сторіччя
Назва угруповання (Парнас – гора в Греції, де по легендах жили німфи на чолі із заступником мистецтв Аполлоном)
Засновник “чистого мистецтва”, Теофиль Готьє, затверджував: “Прекрасним є тільки те, що нікому й нічому не служить; все корисне – потворне”. Його збірник “Емалі й камеї” (1852) підтверджує це гасло. Важко сказати, про що він; можна тільки затверджувати – про щось прекрасному. Готьє працював над збірником біля двадцяти років, обточуючи кожний окремий добуток до стану вишуканого ювелірного виробу
Поезія “Симфонія в білому мажорі” передає гру півтонів, поєднує в єдине ціле музику, колір і слово й створює унікальний поетичний живопис
Леконт де Лиль в “Варварських поемах” (1878) реальну дійсність інакше, як “темне існування” не називав, а земна куля порівнювала з тупим і ненаситним звіром, що кружляє своєю безглуздою орбітою. Леконт де Лиль прославився як поет-анімаліст. Створювати скульптурні портрети екзотичних тварин (“Слони”, „ягуар” і ін.) йому подобалося набагато більше, ніж мати справи слюдьми.
Скептицизм і ненависть парнасцев до вульгарного у своєї прагматичности миру розділяли Ш. Бодлер і Г. Флобер. Лідер романтичного руху “мистецтво заради Прогресу”, Гюго, не сприймав їхньої естетичної платформи, але поважав як видатних художників і зі співчуттям ставився до їхнього конфлікту з утилітарним миром
Шарля Бодлера бачили на паризьких барикадах в 1848 р. Революція прилучила його можливістю зруйнувати старий мир. Пізніше Бодлер згадував: “…моє сп’яніння 1848 року. Чим воно було? Смаком до помсти. Єдина втіха від руйнування. Літературне сп’яніння.” Долею Бодлера стала безмежна самітність посередині держави, що “проходило фазу вульгарності”. Не слід сприймати участь Бодлера у вуличних боях під час революції серйозно. “Сучасна шваль вселяє в мене жах”, – скаже він під час перемоги у Франції демократії. Соціум, взагалі, був ворогом Бодлера, ворогом його похмурої й дивовижної поезії
Основні особливості стилю Бодлера формувалися під сильним впливом поезії е. Аллана По, у якому поет знайшов рідну собі душу. Американець По раніше, ніж француз Бодлер, відчув страшну для мистецтва силу утилітарно настроєної маси, відчув і сприйняв дійсність як Ад. Таким же шляхом пішов Бодлер. Його “Квіти зла” і “Біблія пороку” (яку й дотепер не дозволене публікувати в більшості країн миру) відтворять кола Ада сучасної дійсності
(2 votes, average: 4.50 out of 5)