Сестричка – мій найкращий друг (твір у художньому стилі)
ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Сестричка – мій найкращий друг (твір у художньому стилі)
Цілих вісім перших років життя я був єдиною дитиною в сім’ї, центром, нам коло якого оберталося життя великої родини. Дідусі наввипередки купували мені іграшки, бабусі змагалися між собою за мою прихильність, тато і мама кожного дня демонстрували мені свою любов. Здавалося, що в той час я мав усе, чого можна бажати. Пам’ятаю, у сім років я дуже хотів, щоб поряд зі мною жила якась істота, про яку я піклувався б. Я мріяв про собаку, але батьки говорили,
-Якщо хочеш про когось піклуватися, то нехай це буде братик чи сестричка, – з. довірою в голосі говорив тато.
Ія, дурень, погодився. Через деякий час у сім’ї з’явилася сестричка. Першого ж дня, коли маму привезли з лікарні, я вирішив як слід роздивитися “подарунок” у рожевому конверті. Ось тоді я вперше зрозумів, що помилився: краще б я обрам собаку. Дорослі і близько не підпустили мене до немовляти, погнали у ванну мити руки, наглядали за кожним моїм рухом біля сестрички. Єдине,
Саме тоді я вперше відчув, що назавжди втратив свій авторитет у сім’ї. Увесь мій світ – моя велика родина – почала крутитися навколо Наталі. В очах дорос лих я зразу став старшим і самостійним. Мені було прикро від думки, що я на завжди втратив свою корону, адже тепер центром усього життя сім’ї стало це крикливе, безпомічне дівча. Та найгірше мене чекало попереду. Наталя підросла і ходила за мною хвостиком. Вона плуталася під ногами, коли я грав з хлопцями у футбол, розкидала мої підручники, розмальовувала зошити, постійно просилася на руки. Я мріяв, щоб сестричка трималася від мене подалі, але вона простягала свої маленькі рученята – і моє серце не витримувало. Іноді мені здавалося, що батьки люблять тільки Наталю, і якось я заговорив з мамою про це.
-Дитино моя, – сказала мама, – подивись, у мене десять пальців. Який пальчик не вріж – буде однаково боляче. Піди спитай у сонечка, чи любить воно когось більше, а когось менше? Просто ти в нас дорослий, а сестричка маленька, ось тому ми приділяємо їй більше уваги.
Я був вражений словами моєї мудрої мами і з тих пір більше ніколи не ревнував батьків до Наталі.
Зараз моя сестричка вже першокласниця. Ми разом ідемо в школу, і я з гордістю бачу, як пишається Наталя своїм старшим братом. Сестричка стала моїм найпершим другом: з нею цікаво спілкуватися, вона любить розповідати мені про свої пригоди, про подружок, про хлопчиків, які іноді смикають її за коси. Я люблю свою сестричку і поважаю за веселий характер, уміння пробачати людям.
Звичайно, я розумію, що давні розмови про мій вибір між собакою і сестричкою – це хитрість моїх батьків, але, попри здоровий глузд, думаю: “Добре, що я тоді вибрав сестричку, а не собаку”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)