ЧОКОНАЇ ВІТЕЗ, Мігай

(1773 – 1805)

ЧОКОНАЇ ВІТЕЗ, Мігай (Csokonai Vitez, Mihaly – 17.11.1773, Дебрецен – 28.01. 1805, там само) – угорський письменник.

Короткий життєвий шлях Чоконаї Вітеза склався вкрай нещасливо, а його трагічна доля викликає асоціації з долею французького поета-вигнанця Ф. Війона або співвітчизника Ч. В., Ш. Петефі.

Чоконаї Вітез народився у незаможній міщанській родині, деякий час навчався в дебреценському колегіумі, звідки був відрахований у 1795 р. за вільнодумний спосіб мислення (навіяний впливами філософії Вольтера та Ж. Ж. Руссо, вчення яких в тогочасній

Австро-Угорщині монархічний двір Габсбургів кваліфікував як “просвітницький заколот”, спрямований проти імперської політики). Відтоді розпочалося приречене на постійну невлаштованість життя Чоконаї Вітеза, який у своїх мандрах обійшов усю Угорщину, але так і не зміг знайти притулку в темній і пригнобленій габсбурзьким деспотизмом країні. Нетривалий час (з 1799 до 1800 pp.) він викладав у ліцеї м. Чурго, але подальша його вчительська кар’єра не склалася. Невдалою виявилась і його спроба видавати літературну газету. Розчарування переслідували Чоконаї Вітеза і в особистому житті. У 1797 році в м. Комарові

Чоконаї Вітез познайомився і закохався в Юліану Вайду, доньку багатого торговця, батько якої не дозволив їй пошлюбуватися з поетом-злидарем. Практично позбавлений засобів до існування, Чоконаї Вітез змушений був перебиватися випадковими заробітками та допомогою друзів і знайомих. Від постійних хвороб, фізичного та нервового виснаження Чоконаї Вітез помер, не доживши навіть до тридцяти двох років.

Ідейні та художні погляди Чоконаї Вітеза формувались під впливом ідей просвітницької ідеології та сучасних йому художніх напрямів, насамперед класицизму та рококо, поєднаних із традиціями угорської народнопісенної творчості. “Традиції грубувато-комічної школярської та народної угорської поезії, італійської пісенної лірики і рококо, антична любовна міфологія і радикально забарвлений руссоїзм, – зазначає О. Россіянов, – своєрідно переплелись і злились у нього, створивши ту неповторну єдність філософської глибини, вишуканої форми та плебейської безпосередності, яка і по сьогоднішній день найбільше приваблює у його творчості. Чоконаї Вітез представляв не “придворне” і навіть не дворянсько-просвітницьке, а різночинно-демократичне сприйняття і переосмислення рококо”.

Перші проби пера Чоконаї Вітеза припадають ще на час його навчання у дебреценському колегіумі, де, згідно із загальноприйнятою в тодішніх закладах освіти практикою, студенти повинні були вправлятись в майстерності віршування на задані теми. Саме з таких вправ-імітацій і народилися перші твори Чоконаї Вітеза, багато з яких він пізніше доопрацює. Це насамперед іроїкомічна поема, вільна переробка античного комічного епосу під назвою “Війна жаб та мишей” (бл. 1791), у якій висміюється аристократична пиха та зарозумілість угорських дворян, а також група ліричних творів, у яких Чоконаї Вітез вдався до прийомів класицистичної поетики і декларації ідеологічних постулатів просвітницької філософії. Цю групу творів відкриває вірш “Константинополь” (“Konstancinapoly”, 1793), в основі якого лежить раннє шкільне завдання, що мало на меті опис якогось міста, доповнення “піктури” “сентенцією”. Більш зріла переробка цього вірша у Чоконаї Вітеза характеризується масштабністю та дискусійно-аргументованим характером. Опис пишного колориту Сходу поєднується у вірші із засудженням релігійного фанатизму. Твір “Вечір” (“Az Estve”, 1793) написаний як продовження шкільного завдання описати вечірній спокій. В остаточному варіанті цього твору природа вже слугує внутрішнім образом, який стимулює душевні муки, а її ідилічна краса, спокій розчиняє приватновласницький егоїзм людей: “Моє” чи “твоє” кожен все галасує! / Та вмить затихає, як “наше” почує”. Для класицистичних поезій Чоконаї Вітеза найхарактернішою є форма вірша-роздуму, де серйозність змісту поєднується з вишуканістю словесної форми та музикальністю звукової організації: “До самотності” (“A maganyossaghoz”), “До тіганського відлуння” (“A tihanyi ekhohoz”), “Погребні вірші” (“Halotti versek”) та ін. Вірші Чоконаї Вітеза у стилі рококо написані під впливом грайливо-ідилічної італійської та німецької пастушої поезії, а також анакреонтичної лірики. У вірші “Суть моєї поезії” Чоконаї Вітез називає себе “веселим поетом”, головна мета якого – розважання кращої половини людства, тобто жінок. Він створює прекрасний, грайливо мелодійний світ, у якому панує ідилічна гармонія кохання, граційної краси, музики, квітів, метеликів. У стилі рококо написаний ліричний цикл “Пісні Анакреона” (“Anakreoni dalok”), а також цикл інтимної лірики “Лілла, зворушливі пісні у трьох книгах” (“Lilla, erzekeny dalok harom konyvben”, 1798- 1800), у якому оспіване кохання поета до Юліани Вайди. Цей цикл вважається вершиною поетичного спадку Чоконаї Вітеза.

Одним із перших в угорській літературі Чоконаї Вітез намагався привернути увагу письменників до фольклору. В останні роки своєї діяльності він збирав народні пісні, активно використовував у своїй творчості засоби народнопоетичної творчості. Велика кількість віршів Ч. В., написаних в останній період його творчості, стилізована під форму народної пісні: “Селянська пісня”, “Любовна пісня до фляги зі шкіри жеребця”, “Бідолашна Жужанна під час табірного життя” пін. Своєрідним підсумком поетичної творчості Чоконаї Вітеза стала пародія на епос під назвою “Дороття, або Перемога дам на Масляну” (“Dorottya, vagyis a damak diadalma a Farsangon”, 1804). Це сатира на некультурність угорського дворянства. У творі Чоконаї Вітез показує стосунки старої діви Доротті і її подруг з чоловіками, які не бажають одружуватись. Зусилля Доротті завершуються її перемогою. На тлі комічних стосунків між героями Чоконаї Вітез подає масштабну панораму сучасного йому суспільного життя Угорщини.

Менш значну, хоча також помітну, частку творчого спадку Чоконаї Вітеза становить його драматургія.

Ще в 1793 р. Чоконаї Вітез написав сатиричну, пронизану автобіографічними мотивами п’єсу “Мрійник Темпефьої, або Шаленець той, хто хоче в Угорщині стати поетом” (“A mela Tempefoi vagy az is bolond, aki poetava lesz Magyarorszagon”), в якій змалював безнадійну боротьбу угорського поета, котрий прагне вільного духовного розвитку, протиставляючи себе неосвіченому дворянству. У період 1799-1800 pp. Чоконаї Вітез написав також для шкільного театру м. Чурго два одноактні фарси “Культура “і Вдова Карньоне”, в яких у традиціях народного театру створив бурлескну картину життя міщан Угорщини.

Творчість Чоконаї Вітеза стала важливим кроком на шляху демократизації тематики та поетики угорської поезії, а його самого вважають прямим попередником найвизначнішого з угорських поетів Ш. Петефі.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ЧОКОНАЇ ВІТЕЗ, Мігай

Categories: Біографії

Links