СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ, Антуан Марі Роже де
(1900 – 1944)
СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ, Антуан Марі Роже де (Saint-Exupery, Antoine de – 29.06.1900, Ліон – 31.07. 1944, Середземноморське узбережжя Франції) – французький письменник.
Народився у сім’ї графа Жака де Сент-Екзюпері, генеалогічне коріння якого сягало ХІІ-ХІІІ ст. – саме тоді славетний шляхетний рід де Сент-Екзюпері вперше згадувалося в історичних хроніках, а прізвище Сент-Екзюпері мав один із рицарів Грааля. Мати Сент-Екзюпері, Марі де Фонсомб (талановита художниця й імпровізаторка), також походила з давнього провансальського дворянського роду.
Початкову освіту Сент-Екзюпері здобув (1909-1914) у колежах Нотр-Дам де Сент Круа у м. Ле-Манс та Монгре у Вільфані-сюр-Сон. У цих закладах почали формуватися і літературні здібності Сент-Екзюпері. Майбутній письменник продовжив навчання у Швейцарії, в колежі Фрібура. Тут він багато читав французьких авторів: Е. Золя, Г. Флобера, Г. де Мопассана, А. Франса, а з-поміж іноземних літераторів надавав перевагу німецьким. До кола його зацікавлень належали
Здобувши звання бакалавра, Сент-Екзюпері у 1919 р. вступив на відділення архітектури Академії мистецтв у Парижі, але у 1921 р. його захопила романтика польотів. Він покинув вивчення архітектури і пішов добровольцем до винищувальної авіації. У 1923 р. Сент-Екзюпері склав іспит на цивільного, а згодом – військового льотчика. Відтак потрапив у свою першу серйозну повітряну аварію, а після одужання демобілізувався. Проте в душі Сент-Екзюпері міцніло переконання в тому, що його покликанням є авіація. Наполегливо прямуючи до своєї мети, у 1927 р. він став пілотом поштової лінії, упродовж кількох років працював льотчиком, а також на різних адміністративних посадах.
Письменницька біографія Сент-Екзюпері почалася з оповідання “Пілот” (“L’aviateur”), опублікованого 1926 р. у журналі “Срібний корабель”.
У 1929 р. в одному з найбільших паризьких видавництв побачив світ перший роман Сент-Екзюпері – “Пошта на Південь” (“Courrier Sud”). У ньому, віддаючи належне традиції ліричного роману, розповідаючи про трагічне кохання між Бернісом, котрий прагне віднайти сенс життя, та подругою його дитячих років Женев’євою, котра намагається поєднати з ним свою долю, письменник робить спробу відповісти на питання: чи можливе кохання у цьому світі? У палкій тузі героя Сент-Екзюпері за коханням, у нестабільності, примарності його шукань сенсу свого існування простежуються паралелі з настроями героїв ранніх романів Ф. Моріака. Втім, у цьому творі Сент-Екзюпері вперше лунає і така дорога для письменника думка про дорогоцінні зв’язки, що поєднують людину з іншими людьми, із навколишнім світом. У романі “Пошта на Південь” з’являється нова для тогочасної літератури тема льотчика, що гармонійно переплелася із розповіддю про пережите самим автором. Сент-Екзюпері також тяжіє до узагальнень універсального характеру. Але першому романові Сент-Екзюпері, незважаючи на його ліризм, усе ж таки бракує тієї переконливості, суворої і водночас задушевної інтонації, яка буде провідною і оформлюватиме лірико-філософські роздуми у наступних творах письменника. Одним з таких творів стане роман “Нічний політ” (“Vol de nuit”), завершений 1930 р. в Буенос-Айресі й опубл. 1931 p. видавництвом “Галлі-мара”. Того ж таки року книга отримала літературну премію “Феміна”. У 1932 р. американська фірма “Юнайтед артіст” зняла за цим романом фільм, а в 1939 р. італійський композитор Л. Даллапіккола написав оперу “Нічний політ”. Зміст цього невеликого твору Сент-Екзюпері тісно пов’язаний і з особистим досвідом письменника у царині випробування нових літаків, і з конкретним моментом у розвитку авіації – проблемою налагодження нічних польотів, прийнятністю пов’язаного з ними ризику.
Провідною темою “Нічного польоту ” стала тема виховання героїчної свідомості. Рів’єр – директор авіакомпанії, один із головних героїв роману, ладен знехтувати своїми суто людськими симпатіями й уподобаннями, вкрай суворий (а іноді – майже жорстокий) у намаганні зробити авіалінію рентабельнішою. Роздуми про самоцінність людського життя не дають Сент-Екзюпері підстав для однозначних висновків, проте в “Нічному польоті “письменник детальніше обгрунтовує своє переконання в тому, що кожен фах є цінним і прекрасним саме завдяки почуттю відповідальності за інших людей. Ця думка певною мірою визначатиме подальший розвиток творчості Сент-Екзюпері. У романі “Нічний політ”, як і в “Пошті на Південь”, важливу роль відіграє сюжет. Надалі ж Сент-Екзюпері майже відмовиться від сюжету. Окремі сюжетні фрагменти, завершені вставні новели увійдуть у його прозу як компоненти складного літературного організму.
У 1931 р. Сент-Екзюпері одружився із 25-річною вдовою аргентинського журналіста Консуелою Сунсін, із котрою познайомився наприкінці 1930 р. у Південній Америці. Цей оригінальний шлюб (подружжя не надавало жодного значення фізичній вірності) виявився напрочуд міцним. Попри це, у житті Сент-Екзюпері, як згодом з’ясувалося, значне місце посідала ще одна жінка, яку біографи називають Подругою, Незнайомкою чи просто Н. Цей роман розпочався у 1934 р. і тривав до смерті письменника.
Широкий загал дізнався про це лише зі спогадів самої Н., виданих під псевдонімом П’єр Шевріє. Згодом Сент-Екзюпері обрав Н. своєю духовною спадкоємницею, що спричинило ряд ускладнень через домагання на право розпоряджатися рукописами з боку дружини. В результаті, за рішенням друзів Сент-Екзюпері, літературний архів передали Н., котра доклала чимало сил для його видання. У 1933-1935 pp. письменник часто бував у відрядженнях, виконуючи доручення компанії “Ер-Франс”, виступав з лекціями, відвідав СРСР (як військовий кореспондент газети “Парі-Суар”). У 1936-1937 pp. він побував на фронтах громадянської війни в Іспанії, написав кілька статей, у яких пролунала непідробна тривога за долю Європи, що опинилася у полоні зловісної примари фашизму.
У 1939 р. побачила світ “Планета людей” (“Terre des homines”). Того самого року Французька академія присудила книзі Велику премію роману. “Планета людей” – перший твір Сент-Екзюпері, у якому його оригінальна творча манера набула цілковитого втілення. У книзі зовсім немає традиційної сюжетності. “Планету людей” складає низка нарисів-спогадів, на перший погляд, не пов’язаних між собою ні зовнішньою, ані внутрішньою єдністю. Але єдине осердя у цьому творі все-таки існує. Це – особистість автора.
Проза Сент-Екзюпері лірична. Вона близька до романтичних традицій французької літератури. Біля витоків творчості Сент-Екзюпері стоять такі видатні митці, як В. Гюго, Ф. Р. де Шатобріан, Жорж Санд. Сент-Екзюпері доволі часто застосовує поетичний образ у його параболічному значенні. Образ, який створює письменник, є одночасно метафорою і символом. У “Планеті людей”, розповідаючи про своїх друзів-льотчиків, котрі загинули в небі, він пише: “Коли саджаєш дуб, марно сподіватися, що скоро знайдеш затінок під його вітами. Так уже ведеться в житті. Спочатку ми стаємо багатшими, бо чимало літ саджали дерева, але потім настають роки, коли час руйнує те, що ми зробили, і знищує ліс. Один за одним відходять товариші, і ми лишаємося без теплого затінку їхньої дружби. І в нашій скорботі бринить тихий сум – ми журимося, що старіємо”. У “Планеті людей” йдеться не лише про авіаторів та їхню небезпечну професію. У цьому романі увага Сент-Екзюпері вперше прикута до теми боротьби моральних засад в душі людини: “Чого нам ненавидіти одне одного? Ми всі заодно, нас несе та сама планета, ми – екіпаж одного корабля. Добре, коли різні цивілізації сперечаються в ім’я чогось нового, кращого, і страшно, коли вони пожирають одна одну”.
Улітку 1940 p., коли на Францію напала фашистська Німеччина, військовий льотчик Сент-Екзюпері, зламавши спротив лікарів, вступив у безпосередню боротьбу з нацистами; у складі авіа-групи 2/33 він розвідував розташування ворожого війська. У 1940 p., після захоплення німцями Парижа, Сент-Екзюпері демобілізувався і подався до США з наміром воювати за Францію пером письменника. Саме у той час яскраво виявилася ще одна грань його таланту – публіцистика. Сент-Екзюпері писав сповнені полум’яного патріотизму “Відозву до французів”,- “Лист до заручника”, “Лист до генерала Ікс”.
У лютому 1942 р. у США побачило світ американське видання книги Сент-Екзюпері “Військовий льотчик” (“Pilote de guerre”). Того ж таки року під назвою “Політ над Аррасом” вона вийшла у Франції. На вимогу окупаційної влади цю книгу Сент-Екзюпері було заборонено. У1943 р. в Ліоні учасники руху Опору здійснили підпільне видання “Військового льотчика” – слово Сент-Екзюпері стало зброєю у боротьбі за свободу, поряд з творами Л. Арагона, Веркора, П. Елюара.
Ліричні роздуми, що складають основу твору і відіграють важливу роль у “Пошті на Південь”, утвердившись у нарисах-репортажах 30-х pp. і поєднавши в єдине ціле нариси “Планети людей”, набули нового, дещо глибшого значення у “Військовому льотчику”. Аналіз морально-етичних і духовних проблем війни переконує автора в тому, що національний патріотизм, любов людини до своєї країни повинні, зрештою, втілитися в любові до Землі, яка є батьківщиною усього людства. Ця ж думка є лейтмотивом художнього підтексту “Маленького принца “(“Le petit prince”) – мудрої притчі, адресованої дітям і дорослим, яку Сент-Екзюпері написав у 1942 р. у Нью-Йорку.
Звернувшись до дитячої теми, що увійшла у світову літературу з письменниками-роман-тиками межі XVIII-XIX ст., котрі відкрили в дитині найбільший скарб – чистоту сприйняття світу, Сент-Екзюпері мовою алегорій розповідає про зустріч льотчика, який зазнав аварії у пустелі Сахара, з маленьким мешканцем планети-астероїда В-612. Сент-Екзюпері осмислює цю подію як зустріч поета з його втіленою мрією про природне ставлення до речей та явищ.
За жанром “Маленький принц” – філософська казка. її суто літературним підгрунтям можна вважати філософські повісті французьких письменників XVIII ст.: Ш. Л. де Монтеск’є, Вольтера. Притчу Сент-Екзюпері споріднює з “Перськими листами” (1727) Монтеск’є і з “Кандідом” (1759) Вольтера не лише гуманістичний пафос та звернення до проблем філософського, морального характеру, а й манера викладу: дохідлива мова, у якій урівноважені витонченість і простота, певна відстороненість від побуту, неоднозначні символи розкриваються через зовні нескладні образи.
Маленький принц – прибулець з “планети дитинства”. На планеті Земля він познайомився з Лисом (цей персонаж у французькому фольклорі уособлює життєву мудрість), який розповідає хлопчикові про забуті людьми ритуали дружби і любові. Забувши про ці щирі почуття, люди втратили справжніх друзів.
Письменник, переходячи від конкретного до широких узагальнень, таким чином намагається заохотити читача подивитися на звичні явища дійсності під іншим кутом зору, з погляду вселюдських істин: “… добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш”; “Треба старанно берегти світильники: порив вітру може загасити їх…”; “Усі шляхи ведуть до людей”. Занурюючись у світ дитинства Маленького принца, не зараженого хворобами дорослого світу, Сент-Екзюпері закликає людей зберігати у собі дитинство, а отже, й душу, відкриту назустріч Всесвіту.
У 1943 р. Сент-Екзюпері знову воював за свою батьківщину у складі повітряних сил французького Опору в Алжирі.
Після звільнення в запас він працював над книгою “Цитадель” (“Citadelle”), яка залишилася незавершеною, але побачила світ у 1948 р. Цей твір – збірка алегоричних оповідок, мудрих притч і пропорцій, пов’язаних образом оповідача. Афоризми, судження, приклади, яких не бракує в тексті “Цитаделі”, покликані навчити людину бути відповідальною за долю інших людей, за всю планету. На глибоке переконання Сент-Екзюпері, “бути людиною якраз і означає бути відповідальним”.
Навесні 1944 р. льотчик Сент-Екзюпері знову повернувся до лав своїх бойових товаришів. Вранці 31 липня 1944 р. його літак збили німецькі винищувачі приблизно за десять кілометрів на південь від міста Сен-Рафаель. Військовий льотчик – майор Сент-Екзюпері загинув у бою з фашизмом, лише три тижні не доживши до визволення Франції.
У світову літературу Сент-Екзюпері увійшов насамперед як художник-гуманіст, майстер філософської ліричної прози.
Л. Кибальчич
(1 votes, average: 5.00 out of 5)