Сенс назви твору Василя Барки “Жовтий князь”

Василь Барка писав тільки про те, що пережив сам. У 1932-33 pp. в Україні лютував голод. Письменник жив тоді в Краснодарському краї, працював у художньому музеї і був свідком того, що й до Кубані докотилася хвиля голодомору. За його свідченням, там вимерла третина населення. Барка теж голодував, на його тілі було багато ран, які розійшлися по кровоносних судинах. Із них сочилася брунатна рідина. Ноги пухли, репалися, і він ходив, тримаючись за паркан і стіни, не маючи надії вижити. Муки голоду були жахливі, вони спалювали всю істоту, і, мабуть, тому, що

Барка усе те пережив сам, у “Жовтому князі” йому вдалося правдиво відтворити “психологічну глибинність цієї голодової смерті”, точно й об’єктивно “увіковічнити” ті страшні події, розкрити світові очі на них.
Чому ж все-таки Василь Барка дав роману назву “Жовтий князь”? Жовтий колір – це символ смутку, жаху, він присутній у творі там, де мова йде про смерть. Символічний образ жовтого князя входить у твір в образі більшовика Григорія Отроходіна. Один раз назвавши ім’я цього звіра в людській подобі, далі автор, щоб підкреслити найгірші його риси, даватиме йому різні назви: – “рудень”,
“рудий”, “золотозубий”. Зовнішність Остроходіна досить промовиста: він носить френч, як у Сталіна, беріївські окуляри без оправи і має жовтий колір обличчя. Цей партієць чужий на селі. Він ненавидить і не розуміє селян, особливо таких, як Катранники, бо вони не коряться, не хилять голови.
У романі зображено протистояння, боротьбу Добра і Зла, Бога і Диявола, Правди і Кривди. Письменник демонструє цю боротьбу в багатьох епізодах твору. Образ жовтого князя є наскрізним у романі, він символічний і багатоаспектний. Він “князює в воздусі”, “він і демони його над душами, мов шуліки і яструби над курчатами. Тепер злетілися в двір, близько до кожного: хапають і розкльовують”. Дід Прокіп, герой твору, говорить про жовтого князя-звіра: “… виліз… із багна в образі компартії”. Він переконаний, що таких звірів буде ще багато. Вони будуть викликати вірних Христу, “вигризатимуть з них життя, вбиватимуть, як чужих птахів, – огнем, залізом, голодом…” Апофеозом єднання антихриста і держави є жовті стіни офіційних установ.
Жовтий колір у романі присутній постійно: жовті засохлі бур’яни вкривають сільські вулиці, жовтіє світ перед очима помираючих від голоду хліборобів, жовтими робляться мертві тіла. Коли читаєш роман, іноді складається враження, ніби Зло розливається жовтою рікою по всіх сторінках твору. Але Злу протистоїть Добро. Воно втілене в образі Сонця, яке теж має жовтий колір. Але цей колір іншого відтінку. Він яскравий, теплий, приємний. Від його проміння піднімуться, заколосяться золотом хліба, тільки воно зцілить, допоможе, врятує людей. І хай його часом заступають хмари, Сонце – вічний образ добра, надії, рятівного тепла, урожаю, і його не здолати ніяким темним силам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сенс назви твору Василя Барки “Жовтий князь”