Семен Мармеладов – МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)
МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ
Семен Мармеладов
Перша зустріч Раскольникова із Семеном Мармеладов Мармеладовим відбувається на початку роману, тоді, коли Родіон зважується на вбивство. Однак він ще не зовсім повірив у свою “наполеонівську” теорію, а перебував у якомусь гарячковому стані. Спочатку Мармеладов для Раскольникова – це просто не вартий уваги “п’яненький”, завсідник трактирів, а тому він слухає цього пияка неуважно. Поступово Родіон переймається цікавістю, а потім і співчуттям
Талант Ф. Достоєвського розвинувся рельєфно, і головна особливість і властивості його такі, що він різко відрізняється від обдарувань інших наших письменників. Залишивши їм зовнішній світ людського життя: обстановку, в якій діють усі герої, випадкові зовнішні обставини тощо, Достоєвський заглиблюється у внутрішній світ людини, уважно спостерігає за розвитком її характеру й своїм надзвичайно грунтовним, але нещадним аналізом виставляє перед читачем усю її внутрішню, духовну сторону – мозок і серце, розум і почуття. Цей аналіз і вирізняє його з-поміж усіх інших письменників і ставить на почесне місце в російській літературі.
Журнал “Воскресньїй досуг”, 10 квітня 1866 р.
Мармеладов розкаюється у своїй ганебній слабкості (“я природжена тварюка!”), йому нестерпно важко бачити й сухотну Катерину Іванівну, і вічно голодних дітей. Однак по – своєму він любить їх (хоча їм від цього й не легше), однак нічого вже не може із собою вдіяти – згубна пристрасть засмоктала його, він іде на дно, і до трагічної розв’язки залишається недовго.
Водночас, аніскільки не виправдовуючи, а, навпаки, з якоюсь насолодою звинувачуючи й навіть принижуючи себе, Мармеладов ставить напрочуд точний “діагноз” суспільним кореням проблеми пияцтва (“шинку”) у найширших верствах російського суспільства: “Шановний добродію мій, бідність не порок, це істина. Знаю я, що і пияцтво не доброчесність, і це тим паче. Але убозтво, добродію, убозтво – це порок. У бідності ви ще зберігаєте своє благородство природжених почуттів, а в убозтві – ніколи і ніхто. За убозтво навіть і не києм виганяють, а мітлою вимітають з компанії людської, щоб зневажливіше було, і справедливо, бо в убозтві я перший сам ладен зневажати себе. І звідси – шинок!”
Варто зауважити, що Мармеладов – представник цілої галереї “маленьких людей”, яку створювали ще М. Гоголь у повісті “Шинель” і М. Лєрмонтов у романі “Герой нашого часу”. Він є неначе молодшим братом Акакія Акакійовича Башмачкіна або Максима
Максимовича. Проте традиційна вже на той час для російської літератури “маленька людина” в художній системі Ф. Достоєвського має певні особливості, адже ніколи ще до нього психологічний аналіз не сягав таких глибин.
Загалом Мармеладови – це лише одна із сотень тисяч сімей бідняків, тож читач у співчутливому ставленні автора до неї ясно бачить погляди Достоєвського-гуманіста з його співчуттям і любов’ю до “маленьких людей”, до всіх “зневажених і скривджених”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)