Селянство в повісті “Дубровский”
У тім, що прості люди Пушкіну симпатичні, ми переконуємося не раз. Взяти хоч би Єгорівну, няньку Володимира Дубровского, – з якою любов’ю описує її автор і як захоплюється нею! Ніколи що не вчилася ніяким наукам, однак прекрасно почуває багатство російської мови, стара селянка бачиться нам хоч і наївної, але посвоему розумної – жінкою. Відразу зміркувавши, чим може закінчитися сварка її пана із Троекуровым, Єгорівна, уживши все своє “дипломатичне” майстерність, просить Володимира приїхати: своїм материнським і жіночим чуттям селянка
Пушкіну, без сумніву, легко було малювати портрет Єгорівни. Читаючи рядка, присвячені цій
Те, що Андрій Гаврилович Дубровский із вдячністю ставився до Єгорівни, безсумнівно. Але він встановив теплі стосунки й з іншими селянами, інакше вони не сприйняли б лихо свого пана як свою особисту, а смерть його – як втрату близької й рідної людини: на похоронах старого Дубровского “баби голосно вили; мужики зрідка втирали сльози кулаком”.
Знаючи жорстокість і суворість, з якими ставився до своїх селян Троекуров, люди Дубровского геть-чисто відмовляються підкоритися йому, вони готові краще вмерти, чим потрапити під владу деспота й тирана. Чиновники, що виконують волю Кирилы Петровича, для них теж вороги. Тому-Те з такою злістю поставилися до них кистеневцы, тому не здригнулася рука Архипа, коваля, коли він замикав двері. Сказати, що Архип – людин бездушної, прагнучої крові, не можна: сльози розчулення викликає епізод з порятунком кішки. “Чому смеетеся, бісенята… Бога ви не боїтеся: божия тварина гине, а ви. сдуру радуєтеся”, – говорить людина, що ще недавно з такою байдужістю відправив на те світло людей. І пояснення цьому є: несправедливість і нелюдське відношення більшості поміщиків до простих селян привели до того, що селяни перестали сприймати їх як “божиих тварин”.
Селяни йдуть за молодим Дубровским, вони побачили в ньому наявність тих чеснот, який відрізнявся і його батько. Вони готові мстити всім, хто стане в них на шляху. Вони – бунтарі. Цього чи хотів для селян і для свій країни Пушкін? Немає. Він мріяв про скасування кріпосного права, що принижує людини, але без крові, шляхом мирних реформ. Тому-Те й скаже він вустами головного героя Володимира Дубровского: “Ви розбагатіли під моїм начальством, кожний з вас має вигляд, з яким безпечно може пробратися в яку-небудь віддалену губернію й там провести інше життя в чесних працях і удосталь”.