Росіянин бунт у повісті “Дубровский”

Коли повітовий суд виніс рішення про перехід у власність Троекурова селян Дубровского, природно, що вся двірська челядь Дубровского обурилася. Люди знали про самоправність Троекурова й не хотіли йти від колишнього хазяїна. Дубровский зупинив своїх людей, коли ті хотіли розправитися із приказними, привезшими рішення з повітового суду. Селяни послухалися хазяїна, але деякі з них не упокорилися, вони розуміли, що рішення буде виконано й у їхніх силах змінити свою долю.

Уночі молодий пан Володимир Дубровский підпалив свій будинок, у ньому

теж назрів бунт, і селяни його підтримали. Будинок зі сплячими прикажчиками горів, а на даху сараю металася кішка. Коваль Архип, один із самих відважних бунтарів, ризикуючи життям, спас тварина. Чому ж так сполучається в людях жорстокість і мягкосердечиея думаю тому, що людина виражає протест проти насильства, несправедливості, зла й, коли гуманні доводи не приводять до позитивного результату, розуміє, що без холодної й розважливої боротьби йому не перемогти. А безневинних, слабких, забитих, якщо ти сильніше, потрібно захищати. Тому ті, у кого було сильно розвинене почуття волі й справедливості, пішли з Дубровским у ліс.

Після

пожежі на околицях з’явилася група розбійників, що грабувала й спалювала поміщицькі будинки. На чолі цієї зграї стояв Дубровский. Ті, хто хотів волі, одержував неї, ті, хто хотів боротися за свої права, ставав лісовим розбійником.

У своєму романі “Дубровский” А. С. Пушкін описав побут кріпосних людей, самодурство поміщиків. Він розповідає про сварку двох сусідів-поміщиків Троекурова й Дубровского. Дубровский вихована, інтелігентна людина, що поважає насамперед людини, а не його титули й багатство, для нього кріпосні люди це не раби, не тварини, а особистості. Для Троекурова ж кріпаки люди не представляють ніякої цінності, він з ними грубий, норовливий, часом твердий.

Коли повітовий суд виніс рішення про перехід у власність Троекурова селян Дубровского, природно, що вся двірська челядь Дубровского обурилася. Люди знали про самоправність Троекурова й не хотіли йти від колишнього хазяїна. Дубровский зупинив своїх людей, коли ті хотіли розправитися із приказними, привезшими рішення з повітового суду. Селяни послухалися хазяїна, але деякі з них не упокорилися, вони розуміли, що рішення буде виконано й у їхніх силах змінити свою долю.

Уночі молодий пан Володимир Дубровский підпалив свій будинок, у ньому теж назрів бунт, і селяни його підтримали. Будинок зі сплячими прикажчиками горів, а на даху сараю металася кішка. Коваль Архип, один із самих відважних бунтарів, ризикуючи життям, спас тварина. Чому ж так сполучається в людях жорстокість і мягкосердечиея думаю тому, що людина виражає протест проти насильства, несправедливості, зла й, коли гуманні доводи не приводять до позитивного результату, розуміє, що без холодної й розважливої боротьби йому не перемогти. А безневинних, слабких, забитих, якщо ти сильніше, потрібно захищати. Тому ті, у кого було сильно розвинене почуття волі й справедливості, пішли з Дубровским у ліс.

Після пожежі на околицях з’явилася група розбійників, що грабувала й спалювала поміщицькі будинки. На чолі цієї зграї стояв Дубровский. Ті, хто хотів волі, одержував неї, ті, хто хотів боротися за свої права, ставав лісовим розбійником.

Поряд з персонажами із дворянського суспільства, у повісті Дубровский А. С. Пушкін показав ряд героїв із гнобленого дворянами стану селян. Це не випадково. Тема знедоленості, пригніченості селян, що брали участь у Вітчизняній війні 1812 року й, що одержали в ній перемогу, хвилювала поета ще на початку його Творчості (вірш Село ). Те, що селяни після закінчення війни не одержали ніякого полегшення, а скоріше навпаки їхнє життя стало ще несносней, викликало в автора здивування, збурювання й обурення.

Тим часом з епізодів із селянами ми чітко вловлюємо авторську любов до них, захоплене відношення до їхньої самобутності, їхньої мудрості, відданості, вірності, духовному багатству.

Звичайно, образи селян у повісті не змальовані так повно й всебічно, як, наприклад, образ Троекурова, однак і з тих деяких сторінок, які Пушкін присвятив селянам, нам здається, що із цими людьми ми вже знайомі. Вся справа в тому, що не малюючи портрети селян докладно, автор зумів підкреслити в кожного з них саме головне, відмітне.

Крім того, портрети деяких персонажів повести легко домальовує наша уява. Це можна сказати про няньку Володимира Дубровского Єгорівну. Ця жінка здається нам до болю знайомій тому, що вона дуже схожа на іншу просту російську жінку Орисю Родіонівну, няньку самого поета. Читаючи лист, що написала Єгорівна молодому Дубровскому в Петербург, чітко вловлюєш простодушність і доброту цієї жінки. Ніколи що не вчилася ніяким наукам, однак російською розмовною мовою, що володіє в досконалості, Єгорівна бачиться нам хоч і наївною, але дуже тямущою й далеко недурною жінкою. Своїм жіночим і материн – ским чуттям вона швидко вловила, як треба діяти в сформованій ситуації. І виявилася права: ще кілька днів і батько не побачив би так улюбленого їм сина, а син не застав би в живих батька. Вражає в цій простій жінці й відданість, з який вона служить своїм хазяям. Довіреного колись їй на виховання дитини Єгорівна сприймає як свого, піклується про нього так, як і про своєму. Коли з паном скоїлося ихо, вірна сім’ї Дубровских Єгорівна доглядала за своїм хазяїном не з якого, або корисливого розрахунку, а по доброті своєї й з подяки: пан ставився до неї з повагою й по^-гарному.

Але так ставився Андрій Гаврилович, очевидно, не тільки до няньки свого сина, до всіх своїх селян він теж ставився по-людськи, бачив у них людей, а не бидло, як це робив Троекуров. Тільки цим можна пояснити любов і добре відношення селян до свого пана. Образу, що наніс Троекуров Андрію Гавриловичу, селяни Дубровского сприймають як свою особисту. Смерть хазяїна наповнює кистеневских селян болем і гіркотою: Баби голосно вили; мужики зрідка втирали сльози кулаком. Добре розуміючи, хто звів їхнього пана в могилу, усвідомлюючи несправедливість, що вчинив Троекуров, бачачи, на чиїй стороні чиновники, що виконують волю деспота й себелюба, селяни Кистеневки палко бажають мстити. Саме тому до панського будинку вночі, із сокирою в руках, прийшов коваль Архип. Рука в Архипа не здригнулася, коли він закривав на ключ двері, за якої перебували ненависні чиновники. Але зате з якою жалістю спостерігає коваль за кішкою, у сум’ятті, що бігає по даху палаючого будинку, з яким гнівом і осудом говорить він дітям: Чому смеетеся, бісенята… Бога ви не боїтеся: божия тварина гине, а ви сдуру радуєтеся. І ні мінути більше не роздумуючи, коваль кинувся рятувати бідна тварина. Цим епізодом автор хотів показати, що несправедливість і нелюдське відношення більшості представників панівного класу до простих селян привели до того, що в очах селян ці гнобителі здавалися не божими тваринами, а, скоріше, породженням диявола.

Знаючи, яке живеться селянам Троекурова, кистеневские селяни готові скоріше вмерти, чим потрапити під його ярмо. Тому й пішли вони все в ліс разом з Володимиром Дубровским, уловивши в молодому хазяїні властиві йому шляхетність, сміливість і справедливість.

Але й отут Пушкін залишається вірний своїм поглядам поліпшити життя селян вірніше всього не збройними повстаннями, а мирним шляхом реформами. Ці його погляди втілені в заключних словах молодого Дубровского: Ви розбагатіли під моїм начальством, кожний з вас має вигляд, з яким безпечно може пробратися в яку-небудь віддалену губернію й там провести інше життя в чесних працях і удосталь. Але ви всі шахраї й, імовірно, не захочете залишити ваше ремесло


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Росіянин бунт у повісті “Дубровский”

Categories: Нові твори

Links