“Секрет чарівної чарівності” головної героїні роману Л. Н. Толстого “Війна й мир”

1. Життя, повне подій. 2. Любов до себе й навколишньої. 3. Заперечення самопожертви Гарна людина гідна любові. Антисфен Своє розуміння “секрету чарівної чарівності” Л. Н. Толстой сховав у головній героїні роману “Війна й мир” – Наташе Ростовой. Протягом тривалого чотиритомного оповідання перед нами проходить значний відрізок її життя.

Так, автор показує нам, що саме завдяки своїй любові вона переборює всі перешкоди й перешкоди на життєвому шляху. Вона зіштовхується й зі сліпучим блиском світського суспільства, і відданою дружбою;

і з підступним зрадництвом, і з військовими подіями того часу Але через всі ці життєві випробування Наташа Ростова виносить чисту душу й непорочне серце, які стали міцною основою на цій звивистій дорозі життя. Саме в цей образ автор вклав своє подання про життя, який варто дивуватися при будь-яких обставинах, як наприклад Наташа це робить у Втішному. “Ні, ти подивися, що за місяць!..

Ах, яка принадність! Ти мабуть сюди. Душенька, голубушка, мабуть сюди. Ну, бачиш? Так би от села навпочіпки, от так, підхопила б себе під коліна, – тугіше, як можна тугіше – натужитися треба.

От так!” І здається, що

Наташа Ростова немов ширяє над цим миром Але вона може не тільки сама радуватися життю, але й розтопити серця інших, хто зачерствів на цьому важкому шляху. Так, змінив своє відношення до життя князь Андрій Болконский, що почув цей дивний монолог у Втішному й зрозумів, що в тридцять один років життя тільки починається.

Своєю життєвою енергією й чарівною чарівністю головна героїня може ділитися з іншими не тільки на словах, але й наділі. Саме їй надається можливість доглядати за князем, коли він смертельно поранений. Таке відношення до коханої людини немов спокутує провину за легкодумство, що привело до розладу нареченого й нареченої. І така, можна сказати, остання й фатальна зустріч дає полегшення не тільки Наташе, але й самому Андрію, у душі якого запановує спокій.

Він не жадав Тулона, він зміг простити свого суперника Анатоля, він усвідомив саме головне, чому вчила його сестра князівна Марья, – прощати Наташе приділяється роль утішника й у той момент, коли Ростови довідаються про смерть Петруши. Дочка змогла підтримати свою матір, що, можливо, була на грані божевілля й за місяць перетворилася в напівмертву й не приймаючої участі в житті бабу. Вона немов світло в цій сім’ї, що не тільки знаходить потрібні слова, але й своїм теплом, турботою й пещенням здатний, якщо не розтопити, то зцілити навколишніх його людей. Так, любов до матері дала їй можливість побачити те, що “сутність її життя – любов – ще жива в ній. Прокинулася любов, і прокинулося життя”.

Однак Наташа далека від того ідеалу самопожертви, що письменник втілив в образі князівни Марьи Болконской, готової віддавати себе заради інших. У Наташе багато життєвих сил і енергії, які не дозволяють їй сидіти на одному місці й сковувати себе рамками якихось зобов’язань. Подібне відношення до життя виявилося в історії з Анатолем Курагиним. Він зміг розкрити перед нею той мир, що залишився по ту сторону замкнутого й безрадісного життя, чекаючи звісток від нареченого – князя Андрія Болконского.

Тому через такий учинок героїні письменник показує, що головне залишатися самим собою й бути вірним своєї стихії Наташину енергію й рухливість не можна було замикати в якісь умовні рамки, рік, що повинен був пройти до одруження. І в цьому випадку це не перевірка почуттів, про яку говорив старий Болконский. Це спосіб змінити людини, якому не властива самопожертва, незважаючи на те що його старий спостерігає у своєму повсякденному житті на прикладі своєї дочки. Однак на таке рішення вплинув і життєвий досвід, накопичений роками Старий Болконский, імовірно, розумів, що життєва енергія молодої дівчини з такої сім’ї не дозволить їй стати матір’ю для маленького Николеньки.

У цьому проявляється дитяча наївність і безпосередність Наташи Ростовой, які, можливо, і залучили князя Андрія Болконского. Однак були й інші претенденти на руку Наташи – Борис. У розмові з матір’ю про цього парубка ми довідаємося, що графиня вже в 16 років була замужем. Але Наташа не готова поки до такого кроку.

Це не виходить, що вона не створена для сім’ї Але в ній є той запал і нестримні веселощі, що графиня поки ще хочуть зберегти у своїй дочці. Можливо, тому Борис і не став чоловіком Наташи. Квапливість і жвавість показані письменником в образі Наташи Ростовой тоді, коли вона готувалася до першого балу. Плаття їй виявилося довгим, тому в той момент, коли його підшивали, вона не сумувала й не ремствувала на долю, адже вбрання можна було підготувати й заздалегідь.

Вона бігала й дивилася, як одягнена графиня й Соня. У ній немає ні крапельки суму й жалю, немов усе у своєму житті вона робить із найбільшою легкістю Однак і світське життя не затьмарює перед Наташей навколишній світ. У будь-якому місці вона почуває себе добре. Героїня прекрасно танцює на балі. Але не менш граціозна Наташа й поза бальною атмосферою, у дядюшкином будинку.

“Вона зробила те саме й так точно, так цілком точно це зробила, що Онисія Федорівна, що негайно подала їй необхідний для її справи хустка, крізь сміх розплакалася, дивлячись на цю тоненьку, граціозну, таку чужу їй, у шовку й в оксамиті виховану графиню, що вміла зрозуміти все те, що було й в Онисії, і в батьку Онисії, і в тітці, і в матері, і у всякому російській людині”. У своєму танці Наташа Ростова змогла виразити не тільки те, що від її чекали навколишні, але й те, що таїлося й у її натурі. А це російський дух, що не міг бути закритий ніяким іноземним вихованням. Такий легкий, але в той же час важкий шлях героїні письменник описує для того, щоб показати, як прекрасна дівчина стала матір’ю. Вона не тільки не відлучається від своїх дітей, але й годує їхніми грудьми, що для того часу не були нормою. Наташа цікавиться й справами чоловіка Пьера, незважаючи на те що їх не схвалює.

У цю пору Ростова прекрасна: “… розпатлана, у халаті могла вийти більшими кроками з дитячої з радісною особою й показати пелюшку з жовтим замість зеленого плямою, і вислухати розради про те, що дитині набагато краще… “. Протягом усього роману Наташа Ростова дарує навколишню свою теплоту й турботу.

І потім всю палкість своєї душі вона переносить у свій будинок. Виникає питання: а змогла б вона стати тоді прекрасною матір’ю для Николеньки Болонского. І ми з жалем, напевно, відповімо, що немає.

Наташе потрібно було пройти весь той шлях, що представив нам Толстой у романі. У ньому повинен був бути й перший бал, і перша любов, і розчарування, і, можливо, війна, що єдина здатна показати цінність життя Ростовой самої потрібно було пройти весь цей шлях, щоб зустріти такої людини, як Пьер, і вибрати його собі в чоловіки й зрозуміти, що саме у своїй сім’ї вона зможе створити прекрасний мирдоброти й затишку й розкрити нам свій “секрет чарівної чарівності”. Він полягає в любові до близьких, але без самопожертви. Його письменник не приймає. Подібне відношення до життя наочно показане на Соні, що написала лист Миколі, що звільняє його.

Вона була впевнена, що парубків прийме її дарунок самопожертви й залишиться з нею. Соня помилилася Тільки на самопожертві, на думку Толстого, неможливо побудувати нормальне життя. Це не виходить, що письменник засуджує дії й учинки князівни Марьи Болконской, в образі якої теж не мало жертовності. У порівнянні із Сонею в ній немає корисливих намірів.

Тому при зустрічі з Ростовим вона немов бутон розкривається. Адже саме в цей період вона знаходить загальну мову й з Наташей. У них є тепер схожі риси, які не відштовхують їхній друг від друга, а навпаки, наближають Можливо, у князівні Марье саме в цей момент з’являється чарівна чарівність, що властиво улюбленої героїні письменника Наташе Ростовой протягом всієї її життя