Саркастична фантазії: Казка Гофмана “Маля Цахес на прізвисько Цинобер”
1819 року окремим виданням з’явився один з найвідоміших творів Гофмана, його казкова повість “Маля Цахес на прізвисько Цинобер”, що відразу ж знайшла визнання, як серед читачів, так і серед літературних критиків. Адальберт фон Шамиссо, ознайомившись із гофманивскою повістю, назвав письменника “нашим беззаперечно найкращим гумористом”, а сам Гофман охарактеризував власну повість як “добуток дуже нестриманої й саркастичної фантазії”.
Історія задуму Лікар Гофмана – Юлиус Едуард Хитциг – розповідав, що поштовхом до
“… він важко занедужав на живіт; хвороба супроводжувалася ще й нападами подагри. Я відвідував його щодня й не раз чув, як їм опановували фантазії, народжуючи нові образи. Один раз я прийшов після полудня, і Гофман, у якого був сильний напад лихоманки, простягнув руку й почав швидко говорити короткими фразами:
“Уявите собі тільки, що за думки лізуть мені до глави, потворний виродок робить всі навпаки, а якщо відбувається щось особливе, незвичайне, те всі прославляють його як автора, і так завжди. Або, наприклад, іншої, у якого є сюртук:
Мені й думка видалася цікавої, і Гофман видужав, маленький Цахес уже був готовий, він працював над ним не більше двох тижнів”. Сам Гофман називав свій добуток “фантастичною п’єсою” і сам намалював його портрет, затверджуючи, що ніхто, крім нього, не знає Цахеса в особа
Дивний образ Цахеса був створений фантастичною уявою Гофмана, але при цьому він опирався й на окремі мотиви, запозичені письменником у його літературних попередників. Так, незвичайні імена персонажів, які оточують Цахеса, Гофман перейняв із книги лікаря XVIII сторіччя Георга Циммермана “Про самотність”. Образ самого Цахеса частково нагадує образ фантастичного персонажа на ім’я Альраун, що досить часто з’являвся на сторінках тодішніх літературних творів. Мотив трьох чарівних волосинок, які дають магічну силу їхньому хазяїнові, був запозичений Гофманом з казки братів Гримм “Чорт із трьома золотими волоссями” (одному з персонажів повести Цахес видається схожим на “мавпу Вельзевула”, тобто диявола). Але в цілому, творчо обигруючи вже відомі читачеві мотиви й образи, Гофман створив цілком оригінальний літературний сюжет, сповнений іскрометної іронії й гострої сатири на політичну дійсність сучасної йому Германії
Особливості жанру Повість “Маля Цахес на прізвисько Цинобер” написана у властивий для Гофмана “манері Калло”, тобто в гротескній манері, що поєднує повсякденну реальність із елементами дивного й фантастичного. Ззовні повість дійсно нагадує звичайну казку із сюжетом, типовим для фольклорної казки, побудованої на подоланні героєм певних життєвих перешкод і винагородою його у фіналі за виявлені хоробрість і кмітливість. Але Гофман не випадково уточнює, що його повість це “казка з нових часів”. Цим самої він дає зрозуміти, що його добуток потрібно сприймати дещо інакше, чим звичайну казку. Насамперед Гофман видозмінює жанрову структуру казки тим, що, відповідно до прийомів романтичної поетики, уводить до неї фігура автора, що неодноразово звертається до читача, коментує ті або інші фігури й події добутку, намагається передбачити реакцію читача на його добуток і враження, що він буде викликати
На відміну від звичайних казок, час і місце дії яких історично неконкретизовані, Гофман, всупереч такій же формальній неприкріпленості сюжету свого добутку до певної країни або історичної епохи, однак уводить у художній мир повести чимало таких прикмет: побутових (німецькі імена окремих героїв, назви страв і напоїв), соціальних (професії, суспільні прошарки, назви посад і державних установ), історичних (зв’язок з епохою просвітительського руху), які дозволяють читачеві впевнено співвіднести дія повести з реаліями історичної епохи, сучасної самому Гофману.
Ще одним,, не менш вагомим відступом від поетики звичайної казки, дія якої відбувається винятково у фантастичному світі, казка Гофмана не тільки поєднує два мири – фантастичн і реальний, але й досягає такого об’єднання в досить специфічний спосіб. Після Гофмана його візьмуть на озброєння багато письменникивромантикив, але цей винахід, на думку критиків, належить саме йому й складається в тому, що фантастичне в Гофмана має подвійну природу. З одного боку, воно дійсно сприймається як щось безумовне чарівне, казкове, але, з іншого боку, одночасно містить у собі й передумови, які дозволяють пояснити його логічно, з позицій реальності і її здорового глузду, наприклад, як дивний, але ймовірний збіг обставин, як ілюзія, що примарилася внаслідок нервового порушення, зрештою, як факт, що зумисно був кимсь підтасований і т. п.. Один з найбільш проникливих російських шанувальників Творчості Гофмана, письменникромантик князь В. Одоєвський, пояснював прийом подвійної ймовірної інтерпретації реальності в Гофмана так: “Його чудодійне завжди має дві сторони, одну сугубо фантастичну, іншу – реальну; так що шановного читача Хих сторіччя ажнияк не примушують вірити безумовно у фантастичність того, що відбувається; у процесі оповідання автор указує на аргументи, які можуть усе пояснити в цілком природний спосіб; зрозуміла схильність людини до надприродного при цьому задовольняється, разом з тим автор не піднімає й звичку сприймати реальність у її логічному виді”.
Химерна подвійність миру, у якому живуть персонажі казки Гофмана, їхня одночасна приналежність до миру філістерської реальності й до миру романтичної казковості – це художня ознака, що поєднує “Маляти Цахеса” з іншими добутками. Гофмана й одночасно вносить у створюваний їм жанр літературної романтичної казки риси яскравої самобутності й неповторності
Сатирична спрямованість казки Гофман не випадково назвав свого “Маляти Цахеса” “добутком дуже нестриманої й саркастичної фантазії”. Сарказм (із грецьк. букв. – розриваю м’ясо) – це особливо причеплива й гостра сатира, що має на меті висміювання тих або інших негативних явищ дійсності. Цікаво, що ще до появи “Маляти Цахеса” Берліном поповзли слухи про те, що казка містить у собі політичну сатиру й, що з, вона буде заборонена до друку. Дійсно, повість Гофмана за своїм пафосом є політичною сатирою, вістря якої спрямовано насамперед на ту систему відносин, що панувала в тодішній Германії
У своїй повісті Гофман створює масштабний гротескний образ німецької дійсності, що характеризує побут, звичаї, мораль, життєві цінності й інтереси основних суспільних сил і прошарків тодішньої Німеччини, а також представників науки й утворення, що в загальній атмосфері лицемірства й неуцтва. У дзеркалі фантастичного гротеску відображаються соціальні реалії епохи: необмеженість абсолютистської влади, тупе вирнопидцанство обивателів, торжество деспотизму й беззаконня
В образі Керепеса легко впізнаються типові прикмети одного з тих карликових князівств, на які була розділена тодішня Німеччина. Всупереч своїй очевидній нікчемності, кожному з таких князівств (і змальоване в повісті Гофмана не виключення) мало неабиякі великодержавні амбіції й претендувало на значну політичну вагу, хоча насправді давно перетворилося на історичний анахронізм, змертвілу бюрократичну машину, у якій процвітали звичайне самодурство й безпринципний кар’єризм
При дворі можна легко було втертися в довіру до князя й одержати високу посаду, позичивши, наприклад, йому “шість дукатів і тим звільнивши його з великого плетіння” або запропонувавши “чудовий засіб для висновку жирних плям” з кашемірових штанів міністра. Як і найвищі члени уряду, чиновники середньої ланки також зайняті нікчемними й дріб’язковими справами на зразок того, “як найкраще приладити стрічку Тигру міністрові Циноберу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)