Самовідданість і патріотизм російського народу в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”
1. Поняття почуття патріотизму. 2. Самовідданість російського народу. 3. Патріотизм і героїзм дворянства. 4. Антинародний настрій аристократії 5. Роль Андрія Болконского в романі. Патріотизм – особливе почуття, що живе в душі людини.
Це відданість і любов до вітчизни, своєму народу, готовність до жертв і подвигів в ім’я її. Ці світлі почуття издревле властиві народним масам. Окрилений почуттям патріотизму, народ робив в істині дивні речі – піднімався на боротьбу з ворогами й перемагав, незважаючи ні на переваги ворога, ні на умови бою.
І в таких випадках на захист країни піднімалися не тільки воїни, але й простий народ. Створення Л. Н. Толстим роману-епопеї, присвяченого мужності російського народу, також можна вважати проявом патріотизму. Удвох добутку автор визнає вирішальну силу в історичному процесі саме за народом У своєму баченні історичної дійсності Толстой був найбільш близький
Тим більше що ідея створення роману виникла в письменника під впливом настроїв 60-х років XIX століття, під час, коли початок формуватися рух революційних демократів. Починаючи своє оповідання, Толстой описав у вступі роману перші зіткнення російських і французьких військ в 1805 році. Були досить точно описані Шенграбенское й Аустерлицкое бою, у яких російські війська потерпіли поразка Але й в описі програних битв письменник не забуває про мужність солдатів і командирів.
Із симпатією розповідає автор про П. И. Багратіона, поведшем свої війська в битву під селом Шенграбен. Є ще один непомітний герой – капітан Тушин, людина просте й скромне, поділяюче життя й погляди солдатів. Начальство виявило своє невдоволення касаемо невміння дотримувати парадний військовий устав. Але в бої саме Тушин демонстрував героїзм, доблесть і мужність – із жменькою солдатів він утримував протягом тривалого часу зміцнення, незважаючи на серйозний натиск із боку супротивника, що не очікував “зухвалості стрілянини чотирьох ніким не захищених гармат”.
З непоказною, некрасивою зовнішністю, але із прекрасною й чистою душею патріота з’являється перед читачем Тимохін, “чия рота одна удержалася в порядку”. При цьому солдати не бачать змісту в боях на чужих територіях і не можуть ненавидіти солдатів ворожої армії, та й роз’єднані офіцери не в змозі донести до підпорядкованих необхідність ведення бойових дій. Інший стан виникає в солдатів і офіцерів, після того як армія Наполеона починає рух Вроссии. Ця війна стає народної, визвольної, і в ній бере участь вся велика країна. На підтримку російської армії стають всі чини й стани: купці й селяни, дворяни й мастеровой люд.
“Від Смоленська до Москви у всіх містах і селах російської землі” піднялися люди й пішли на свого ворога. Девізом визвольного руху в Росії стало висловлення: “Краще знищити, але не дати ворогові”. Купці на шкоду своїй справі стали відмовляти в допомозі французької армії. Читач може згадати поводження купця Ферапонтова.
Він забуває від особистих цілях у трагічну для своєї країни мінуту, і це патріотичне почуття ріднить простих людей і багатого купця:”Тягни всі, хлопці… сам запалю”. Подібним стає й патріотичний порив Наташи Ростовой напередодні здачі Москви Наполеонові.
Таке почуття було властиво дворянам, що зберегли національні традиції. Андрій і Марья Болконские, Наташа Ростова, Пьер Безухов – улюблені герої письменника. Саме на прикладі двох сімей – Болконских і Ростових – Толстої показує самовідданість російського дворянства Ці сім’ї як ніякі інші були близькі російському народу, поважали й любили природу й культуру своєї країни. Їхні моральний^-моральні-національно-моральні запити під час важких для країни подій і лягли в основу злагодженого патріотичного пориву. Це і є “схований патріотизм”, що виражається в діях, а не в словах.
Завдяки цьому почуттю розуміли все, що здача Москви в руки ворога не боягузтво й не зрадництво, а пекуча потреба “Під керуванням французів не можна було бути: це було б гірше всього. Вони їхали й до Бородінського бою, і ще швидше після нього”. Піднімалося нестримною могутньою хвилею народний партизанський рух: “Дрюк народної війни піднялася із всею своєї грізної й величної силою. “І благо того народу…
Який у мінуту випробування, не запитуючи про те, як за правилами надходили інші в подібних ситуаціях, із простотою й легкістю підніме перший дрюк, що попався, і гвоздит нею доти, поки в душі його почуття образи й мести не заміниться презирством і жалістю”. Показує тут Толстой багато різних доль: і долі партизанських загонів Долохова й Денисова, і долю простого дячка, що об’єднав своєю волею теперішню лісову армію, і старостиху Василису, що винищила сотні ворогів Зовсім з іншими почуттями описує письменник поводження аристократії. Ясно видно презирство до людського класу, що далеко ушли від рідного народу. Бездушшя, заздрість, жорстокість і недоумкуватість – ярчайшие характеристики завсідників салону мадам Шерер. Придворні плітки й складні інтриги, плітки й кар’єрний рот становлять основні життєві інтереси цих людей Саме ця бездушна юрба виступала проти призначення на командуючий пост “старого” М. И. Кутузова.
До цієї катеГореї антипатріотично настроєних людей ставляться й Борис Друбецкой, і Берг, що потрапили в армію тільки заради службової кар’єри, заради бажання стати командуючими над масами. Андрій Болконский характеризував їх такими словами: “Вони зайняті тільки своїми маленькими інтересами й чекають тільки мінуту, щоб одержати зайвий хрестик або стрічечку”. Цей герой займає особливе місце в загальній композиції роману.
Він довго й складно шукає сенс свого життя, але стає теперішнім героєм завдяки любові кродине. Він прагне жити для інших, щоб “не для мене одного йшла життя моя”. У важкий воєнний час князь проявляє себе щирим патріотом і офіцером, що береже свою честь воїна. Він завойовує симпатії підлеглих йому солдат, які ласкаво кличуть його “наш князь”, пишаються ним і люблять свого командира. Але не тільки польові бої народжують героїв.
Пьер Безухов бореться з ворогами в захопленій Москві. Він проявляє кращі сої щиросердечні якості й кидається на допомогу дівчині, армянке, саме через цього й потрапляючи вплен. Він не міг залишатися байдужим до чужих страждань, і сам не розуміючи того, ішов на героїчні вчинки.
У цих образах, до яких автор ставиться із симпатією й любов’ю, і є теперішні герої. Перебороти сумніви й вистояти під час боїв їм допомогла невидима сила, що виходить від сотень жителів російської землі, і ім’я цієї сили – патріотизм
(1 votes, average: 5.00 out of 5)