С. А. Єсенін – “останній співак села”
1. Образ батьківщини у творчості Єсеніна. 2. Поетизація російського села. 3. Російське село як “Русь уходящая”. Тема батьківщини, Русі є провідною темою в поезії С. А. Єсеніна.
Її образ зустрічається навіть у любовних віршах. Наприклад, у вірші “Виткався на озері червоне світло зорі… ” побачення закоханих відбувається на тлі немудрого пейзажу, типового для околиць російських сіл: Знаю, вийдеш до вечора за кільце доріг, Сядемо в копиці свіжі під сусідній стіг Любов’ю до батьківщини перейнята вся лірика С. А. Єсеніна.
Однак
Побожне відношення до батьківщини, як до святині, поет підкреслює, порівнюючи себе із прочанином. “Хати – у ризах образа”, “пахне яблуком і медом по церквах твій лагідний Спас” – образ Русі як храму нагадує про значення
” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”. У цьому вірші легко простежити характерну для творчості Єсеніна поетизацію російського села. Ідеал Русі для поета – це завжди російське село, а не просто гарний пейзаж і вуж тим більше не бурхливе міське життя: И мрію тільки лише про те, Щоб скоріше від туги заколотної Відвертати в низенький наш будинок.
Я повернуся, коли розкине галузі Весняним-весняній-по^-весняному наш білий сад. Для поетичних картин Русі, російського села Єсенін вибирає фарби, традиційні в іконописі: “червоне світло зорі”, “синь”, “блакитне поле”, “золота дуга”, “золотаве полум’я”, “гай золота”, “лазур”… Особливо часто зустрічаються в поезії Єсеніна синій і голубой кольору. “Блакитна Русь”.
Не зелена, в убранні з “березового ситцю”, не золота, у спілих колоссях і осіннім листі, а блакитна, як небо, як вода, безкрайня й чиста, як мрія. І дійсно, у поезії Єсеніна образ Русі повсякденної, буденної, земний переплітається з казковим образом граду Китежа, схованого під водою, що відбивається у воді, в “сині”. Але й повсякденні реалії селянського життя не залишаються поза поглядом поета: Оспіваю я тебе й гостюючи, Нашу піч, півня й дах… І на пісні мої проллється Молоко твоїх рудих корів З такими словами звертається поет до матері у вірші “Розбуди мене завтра рано…
“. Настільки поетичне відношення до невигадливого селянського побуту, звичайно, не означає, що Єсенін не знав і не зауважував, яка насправді життя села. Поет сподівався, що післяжовтневої революції селянам буде легше жити, однак ці надії не виправдалися. Всі заходи, що здійснювалися радянською владою в російському селу, були спрямовані на руйнування звичного укладу селянського життя, що був так доріг Єсеніну. Передчуття того, що звичне російське село, “блакитна Русь” іде в минуле, звучить у вірші “Я останній поет села…
“: На стежку блакитного поля Незабаром вийде залізний гість. Злак вівсяний, зарозвіваюся пролитий, Збере його чорна жменя Неживі, чужі долоні, Цим пісням при вас не жити! Це вірш – поетична “панахида”, похоронний плач по російському селу, який її знав і любив Єсенін. Лірика поета свого роду “дощатий міст”, що зв’язує минуле й майбутнє “країни березового ситцю”. Але поет і сам усвідомлює, наскільки тендітний і “скромний” цей пісенний місток.
У вірші “Я останній поет села… ” батьківщина знову з’являється храмом. Але тепер “сторонній прочанин” потрапив не на свято, а на похорони: За прощальною коштую обіднею беріз, Що Кадять листям Догорить золотавим полум’ям З тілесного воску свіча… Мотиви невозвратимости ” Руси, щойде,” і її життєвого укладу звучать і в інших віршах Єсеніна: Не розбудиш ти своїм наспівом Дідівських могил!
Прив’язало, осаднило слово Даль твоїх часів. Не у вітрах, а, знати, у томах важких Продзвенить твій сон. У вірші “Мир таємничий, мир мій древній…
” руйнування традиційного сільського укладу показано вже не як передчуття, а як реальність. Атрибути прогресу, що прийшов у село, поет характеризує як вороже явище: От здавили за шию село Кам’яні руки шосе. Настання технічної цивілізації, втіленої в образі міста, зіставляється з полюванням на вовка.
Тепер уже сільська Русь не храм, осіянний ризами ікон, не “голубень”, а звір, якого труять мисливці. Але й у цьому обличчі батьківщина як і раніше дорога поетові, що приймає її долю як свою власну: ПРО, привіт тобі, звір мій улюблений! Ти не даром даєшся ножу. Як і ти – я, отвсюду гнаний, Серед залізних ворогів проходжу
(2 votes, average: 4.00 out of 5)