Рух до реалізму – Віхи життя, віхи творчості
Фредерік Стендаль 1783 – 1842
Віхи життя, віхи творчості
Рух до реалізму
Відхиляючи класицистичні канони, Стендаль разом з тим визнавав існування “залізних законів” реальності й необхідність їх пізнання митцем. Він проголошував: “Необхідно, щоб уява засвоїла залізні закони реального світу і, відповідно, коригувалася ними”. Це виводило його за межі романтизму, для якого уява була і засобом пізнання світу, і художньою реалізацією цього пізнання. Стендаль вважав, що уява має спиратися на осягнення законів реальності, на
Note bene. Звісно, існували об’єктивні передумови й імпульси, які спрямовували Стендаля на шлях до реалізму. Проте вектор його творчого розвитку (як і інших письменників) не слід мотивувати виключно суспільно-історичними обставинами й закономірностями
Незважаючи на те, що життя Стендаля, принаймні перша його половина, було досить бурхливим і часом навіть драматичним, з точки зору зовнішніх виявів цього письменника навряд чи можна назвати яскравою особистістю, адже він не був надто діяльним і самовідданим у громадсько – політичних справах, не мав схильності жертвувати всім заради ідеалів. Утім, за словами одного з найкращих стендалезнавців Б. Реїзова, “протягом усього життя безперервно і за будь-яких умов…” митець “роздумував над великими проблемами буття, про щастя, про мистецтво, про людину й суспільство, про долю націй та про розум і розглядав ці питання всебічно, з різних, іноді несподіваних точок зору. У цьому, якщо хочете, й полягає героїзм цього звичайного життя, котрий не помічався самим Стендалем”.
Варто додати, що Стендаль нічого не хотів приймати на віру, прагнучи до всього дійти власним розумом. Надзвичайно спостережливий, він одразу піддавав спостережене неупередженому аналізу й висловлював судження, які досить часто були незрозумілими сучасникам. Отже, і розумовий склад, і індивідуальні нахили письменника відповідали новому, реалістичному, напряму, що формувався в тогочасній літературі. Стендаль був наділений сильною уявою, але прагнув тримати її в рамках, які сам же й встановлював (тут давалася взнаки класицистична традиція). Разом з тим у процесі творчості він забував про обмеження, даючи волю уяві. Так у постійному поєднанні протилежних прагнень народжувалися його твори, зокрема такі шедеври, як романи “Червоне і чорне” та “Пармський монастир”.
То ким же зрештою був Стендаль – романтиком чи реалістом? Вочевидь, єдиною слушною відповіддю може бути така: і романтиком, і реалістом. Ці два напрями поєднувалися в його творчості, трансформуючись у неповторний індивідуальний стиль, якому неможливо відмовити в цілісності й органічності. Разом з тим треба визнати, що реалістична основа у творчій еволюції письменника набувала провідного змісту й значення.
Перший художній твір Стендаля, роман “Арманс”, вийшов друком 1827 p., за часів загального захоплення історичним романом, яке у Франції припало на 20-ті роки XIX ст. Це був роман про сучасність, більше того, – про сьогодення, що наголошувалося і в підзаголовку: “Сцени із життя одного паризького салону 1827 р.”. Однак слід зауважити, що наведений підзаголовок відбиває лише одну з двох основних тем твору, яку можна визначити як соціально-побутову. Другою психологічною темою роману є історія любові двох молодих людей, але любові неможливої. І неможливої не тому, що перед закоханими постають непоборні соціальні чи сімейні перепони, а з причин фізіологічних. “Арманс” – це любовно-психологічний роман нового типу, побудований на фізіологічній колізії любовної драми, що, як і глибокі соціологічні аналізи, не було сприйнято тогочасними читачами й критиками.
Роман “Люсьєн Левен” Стендаль писав уже після Липневої революції, в 1834-1835 рр., коли французьке дворянство було відсунуте в тінь і до влади прийшли активні й цинічні ділки, для яких темні афери й брудні політичні інтриги були рідною стихією. Беззастережне панування меркантильних інтересів, корумпованість чиновників, голодні робітники й поодинокі ентузіасти-інтелігенти, що теж потерпають від злиднів, – таким постало перед письменником суспільство після “славних липневих днів”. І Стендаль поставив собі за мету змалювати його якомога достовірніше, у стилі, що найбільшою мірою вписується в контекст реалістичної літератури XIX ст.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)