РУМІ, Джалаліддін
(1207 – 1273)
РУМІ, Джалаліддін (30.09. 1207, Балх – 17.12.1273, м. Конья, Туреччина) – перськомовний поет-містик.
Румі у країнах Сходу шанобливо називають “Моуляві”, або “Моуляна”, тобто – “наш учитель”. Цей епітет настільки загальновідомий, що до нього не додають жодного іншого імені поета. Звуть його Джалаліддін, а його нісба (географічна атрибуція) – або Балхі (за місцем народження), або Румі (тобто румінський, малоазійський) – за місцем, де поет постійно мешкав і помер.
Румі народився у 1207 р., за декілька років до навали
Вірші, що ввійшли у “Диван Шамса”, оповиті серпанком інакомовності, містичної символіки і винятково музикальні. Мелодійність газелей та од виконує у Румі подвійну функцію. З одного боку, цілком явну: звуковими повторами, зумисною одноманітністю, музикою і чаром слова доводити слухачів до стану екстазу, тобто слугувати прямим елементом радіння. По-друге, музикальність його поезії сприяла пробудженню специфічного емоційного стану. Глибоку характеристику містичної діалектики у “Дивані” дав російський дослідник М. Занд: “Лірика Румі – надзвичайно складний філософсько-психологічний комплекс, у якому можна виокремити декілька досить тісно переплетених і навіть взаємопроникних складових частин. Основна філософська характеристика цього комплексу – діалектичність: утративши Шамса у макрокосмі матеріального світу, поет знаходить його у мікрокосмі своєї душі. І цей віднайдений поетом у собі наставник диктує йому його пісні, а сам Р. вже виступає їхнім передавачем – раві. Але це і його власні пісні, оскільки вони виникли у його душі… Прагнення до абсолютної тотожності із Шамсою і є для Румі прагненням до осягнення божественної істини через розчинення, ототожнення себе з нею, що водночас і є шляхом пізнання себе…” Про це, зокрема, і йдеться в одній із газелей P.:
Я прийшов, я прийшов, я від друга прийшов,
Мене сум, мене сум, мене сум поборов.
Я прийшов, я прийшов, втіха в серці моїм –
Через тисячі літ я тебе віднайшов.
Я прийшов, я прийшов свій рятунок знайти,
У дорозі немало знайшов підошов.
Я був птах, я був птах, я людина тепер,
Хоч сильця на шляху все ж я не обійшов.
Я не пригорща глини, я – промінь ясний,
Не полова, а зерно – основа основ.
Вищий я від стихій і могутніх планет,
Бо вдихнув я всесвіту безмежну любов.
Йде кохання моє на облудний базар,
Де у юрмищі стільки підступності, змов.
Шамседдіне достойний, поглянь навкруги,
Бо душею і серцем я геть охолов.
(“Я прийшов…”, пер. М. Ільницького і Я. Полотнюка)
Особливу популярність принесла Румі його поема, яка складається із шести книг (“зошитів”) і підписана його власним іменем. Він диктував її, як і всі інші вірші, своїм учням – упродовж десяти років. Поема називається “Духовні маснаві”(“Маснаві-йе манаві”), що означає парні двовірші з особливим змістовим наповненням, причому мається на увазі інакомовний, містичний зміст віршів. Поема складається з невеликих притч із подальшою довгою проповіддю, в якій викладаються суфійські погляди Румі.
У своєму “Маснаві” Румі виступає як упорядник формально доволі стрункої, а за суттю еклектичної і внутрішньо суперечливої суфійської системи, яка поєднує пантеїстичну і моністичну концепції. В онтології, вченні про суть божественного, Румі загалом дотримувався пантеїзму, тобто визнавав реальним існування світу як інобуття Бога. Акт творення здійснюється такою іпостассю Бога, як Світова Душа, яка є рушієм світу і недоступна для чуттєвого пізнання. У плані гносеології, вчення про пізнання й осягнення Бога, Румі, розрізняючи чуттєве та раціональне пізнання, стверджує, що пізнати Бога як абсолютну чисту абстракцію можна, лише духовно ототожнившись із Ним, як частина із цілим, знищивши себе в Ньому. Третя складова частина системи Румі – це соціологія, що грунтується на концепції обожнення людини і включає етичне вчення. Оскільки концепція обожнення людини пов’язана із осягаючим розумом (душею), осереддям якого є серце, а засобом і процесом осягнення – любов, то в основі соціології (вчення про суспільну людину) лежить культ серця і релігія любові. Осягнення Бога й ототожнення з ним доступне будь-якій людині, незалежно від соціологічного рангу й етнічної приналежності. Румі закликав не до мусульманської обрядовості, а до благості – як дороги до єднання з Богом.
Якщо з точки зору суфійської проповіді 6-томна поема Румі є енциклопедією містицизму, то за притчами, що містяться в ній, вона є чудовою енциклопедією фольклору, народних байок, анекдотів, поширених у Середній Азії та Ірані у XIII ст. (хоча ці народні сюжети Румі запозичував зазвичай із наявних літературних обробок і записів).
Сам Румі у другій книзі свого “Маснаві “пояснює причину звернення до притч тим, що поету-проповіднику потрібно захопити читача своєю розповіддю, а коли той зацікавиться притчею, він слухатиме за одним заходом і всю мораль, і повчання. Притчі Румі, написані лаконічною, дохідливою, образною мовою, – це перлини класичної поезії на фарсі.
Творчість Румі входить у скарбницю людської культури своїм гуманістичним змістом людинолюбства й обожнення Людини. Його вірші продовжують хвилювати своєю неперевершеною музикальною формою.
Українською мовою ряд творів Румі переклали А. Кримський, В. Мисик, М. Ільницький, Я. Полотнюк.
За Й. Брагінським
(2 votes, average: 3.00 out of 5)