Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Косинки
З-поміж блискучих талантів, що започаткували нову українську літературу” ім’я Григорія Косинки – одне з найпомітніших. Для самого письменника та його своєрідної прозової спадщини склалася трагічно, Після довгих років несправедливого замовчування. до читача повертається його доробок – ледь більше тридцяти оповідань.
Вже по виході першої книжки, “На золотих богів” критика зазначала: “Григорій Косинка – це, безперечно, дуже великий здобуток і гордість нової України”.
Косинку хвилювали проблеми українського
Ні – він жадав од революції соціальної справедливості.
В оповіданні “Сходка” Цюпка говорить: “Ми научимось – нічого, але яка доля наших дітей,
Зрозуміло, не всі селяни були духовними близнюками Цюпки і не всі з них сприймали нову дійсність безболісно. Тому й Косинка закликав своїм словом заглядати у цей біль якомога уважніше й глибше, бачити в нім і те, що ми сьогодні називаємо кревним зв’язком хліборобської душі із землею, яка цю душу зростила і навчила здригатись од кожного збиткування над трудящим, їх потребам і звичаями.
Косинка вчасно помітив протиріччя сільського життя, котрі вихлюпнулися пожежею громадської війни. Класова ненависть засліпила очі і замінила всі писані та неписані закони. Загальнолюдські цінності, мораль були відкинуті як непотріб, і обстоювати їх було особливо важко.
Письменник пам’ятав і закликав ніколи не забувати і про те, яких численних і досить часто безвинних жертв коштували українському селу і місту роки громадської війни, що розкидала народна різних арміях, бо ж незачепленим цією війною не міг залишиться ніхто. А перемога ж у ній кувалась тільки для одних і одна! І щоб стати історично гуманною, ця перемога повинна була ростити в читачеві зерна добра, навчати його за мирних уже днів співчутливості, вміння за помилками бачити живу людину і прощати їй те, що може і повинно бути прощеним, якщо творилось воно не з власної волі.
Проблеми часу яскраво відбились в оповіданнях “Заквітчаний сон”, “Анархісти”, “Голова Ході”, “Постріл”, “В житах”, “За земельку”.
Подих соціальних катаклізмів безпосередньо відчувається в новелах “На золотих богів”, “Політична”, “Гармонія”. У кривавій різанині забуто про найвищу цінність – людське життя. У новелі “На золотих богів” смерть приходить в бою за класову ідею, і падають у спілі хліби оборонці своєї землі, тих невеличких наділів, скроплених селянським потом та слізьми. “Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров’ю поливають”. І понад попелищем, понад смердючими димами піднімаються голосіння матерів, що оплакують мертвих синів, яким би хліб та дітей ростити, а не воювати.
Найяскравіше автор утверджує загальнолюдські цінності в новелі “Політика”. Навіть родинні зв’язки не зупиняють людей, які опинились по різні боки барикад. Мусій Швачка, на прізвисько Політика, прийшов з Червоної Армії, став комнезамівцем і розкуркулив Андріяна Кушніра. Цю кривду Андріян пам’ятає, хоча пізніше сестра Мар’яни, жінка Мусія вийшла заміж за його сина: “Четвертий год пройшов, як ви комуні бика, спасибі! Вам, Біля в мене, а я не забув. Умру – не забуду: грабіж…”.
На святий вечір, який мав замирити родину, спалахнула суперечка, і лише голос Мар’яниної матері піднявся над загальною озлобленістю: “Роде мій дорогий! Свахо! Били комуну, й вона била – не згадуймо…”. Та очі вже “налилися кров’ю і на велике свято, що Ало поєднати рід, вбили Мусія – зарізали в темряві. Запала злякана тиша, яку порушувало лише ридання Мар’яни, а дядько Кушнір, бігаючи очима шепотів, стоячи над тілом: “Нічого. П’яна, сумєстна драка – все. Так нужно говорить”.
Письменник від твору до твору проводить проблему: що є мірилом істинності? Можливо, совість. Які почуття переважають, коли людина в екстремальних ситуація стає перед необхідністю поступатися духовними здобутками заради матеріального буття, боротись за виживання ставати перед проблемою вибору? Чи може мораль бути загальнолюдською і класовою? Мені здається саме ці проблеми ставить Григорій Косинка своїми творами.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)