“Рождественська” філософія Диккенса
Свято Різдва – один із самих шанованих у християнському світі. Він має свої давні й глибокі традиції в Англії. З одного боку, це релігійне свято, пов’язаний з Народженням у Віфлеємі Ісуса Христа. Тому дуже багато символів, образів і втілених у цих символах ідей свята, що співвідносяться, насамперед з євангельськими текстами й духовною сферою людського життя. З іншого боку, дні святкування Різдва здавна були оточені містичним, таємничим ореолом. У цьому проявляється древня язичеська традиція. Уважалося, що в ці дні можуть відбутися самі
Є ще одна сторона свята Різдва – світська, пов’язана із традицією сімейного святкування, ідеєю об’єднання рідних і близьких у ці холодні грудневі дні, загальнолюдською ідеєю жалю й любові. Під Різдво звичайно вся сім’я збирається будинку, у рідного вогнища, прощаються минулі помилки й образи. Саме в цей час сім’я поєднується в єдиному прагненні на щастя й віру вчудо.
Подібна значеннєва неоднозначність сприйняття Різдва знайшла
Про дитячі образи у творчості Ч. Диккенса вже досить сказано у вітчизняному й закордонному літературознавстві. Створені письменником образи, такі, як Оливер Твіст, Николас Никльби, Неллі Трент, Поль і Флоренс Домби, Эмми Доррит і багато хто інші, назавжди ввійшли у світову історію Дитинства. Ці персонажі вражають своєю реалістичністю, узнаваемостью, і в той же час зворушливістю, щирістю й ліризмом, а часом і точно поміченими комічними деталями. Багато в чому це пов’язане з особливим відношенням Диккенса до власного дитинства, його спогадам про ту пору життя. Не випадково А. Цвейг у статті “Диккенс” характеризує свого героя в такий спосіб: “…сам Диккенс – письменник, що обезсмертив радості й суми свого дитинства, як ніхто інший”.
Звертаючись до різдвяних оповідань Диккенса різного років, можна чітко виділити дві Теми. Перша – це, природно, тема Різдва, друга – тема Дитинства. Развивающиеся самостійно, виходячи із внутрішньої переконаності й світосприймання самого автора, ці теми перетинаються й почасти подпитивают один одного. Обидві теми проходять через всю творчість Ч. Диккенса й знаходять своє втілення в образах диваків і дітей. Як вірно помітила М. П. Тугушева, “дитинство для Диккенса завжди було не тільки віком, але й дуже важливим елементом повноцінної людяності. Так він уважав, що в гарній і неабиякій людині завжди зберігається щось від “дитинства”, і втілював це “дитяче” якість у своїх кращі й любимейших героях…”.
Образи дітей, які ми знаходимо в Рождественських оповіданнях Диккенса, багато в чому продовжують уже вкорінену у творчості письменника реалістичну традицію в зображенні дітей, а з іншого боку, саме ці образи привносять нове звучання, оригінальні ідеї й мотиви, до аналізу яких ми хотіли б звернутися
Перший мотив, що має християнську основу – це мотив “божественного дитя” – дитини, посланого на землю Богом для порятунку людства. Порятунок можна трактувати не тільки в буквальному значенні слова, як ідею Месії, але й з погляду простих людських почуттів і відносин. У Диккенса в “Цвіркуні за вогнищем” (1845) роль “божественної дитини” виконує син Крихти й Джона Пирибингла – “Блаженний юний Пирибингл”. Автор слідом за молодою мамою захоплюється дитиною, його здоровим видом, спокійним характером і зразковим поводженням. Але головна відмітна риса цього образа й пов’язаного з ним мотиву полягає в наступному. Саме ця дитина, ну й ще цвіркун, втілюють собою ідею щасливої домівки. Без дитинчати юній Крихті раніше було нудно, самотньо, а часом страшно. І хоча роль юного Пирибингла – це “роль без слів”, але саме ця дитина стає головним об’єднуючим центром сім’ї, основою її веселощів, щастя й любові
Всім дітям, незалежно від національності й соціальної приналежності, властива віра в чудо. Чудо, чарівництво так само природно для маленької людини, як сонце, вітер, день і ніч. Тому другий мотив – це мотив “різдвяного чуда”. А коли ж ще відбуватися чуду, якщо не на Різдво! Однак необхідно відзначити “специфіку” подібних чудес у розглянутому жанрі. Вона полягає в тім, що “…різдвяне чудо зовсім не є чимсь надприродним – воно приходить у вигляді звичайної життєвої удачі, просто людського щастя – несподіваного порятунку, вчасно й обов’язково в різдвяний вечір допомоги, що прийшла, видужання, примирення, повернення довго відсутнього члена сім’ї й т. д. і т. п.”.
Третій мотив – це мотив “морального переродження”. На думку Диккенса, діти як не можна краще сприяють моральному відродженню, перевихованню інших персонажів. Згадаємо, яке потрясіння переживає Скрудж, коли бачить хлопчика й дівчинку поруч із Духом Нинішніх Святок (“Рождественська пісня в прозі”). “Худі, мертвотно-бліді, у лахміттях, вони дивилися исподлобья, як вовченята… Ім’я хлопчика – Неуцтво. Ім’я дівчинки – Убогість”. Так, використовуючи алегорію в окресленні дитячих образів, автор намагається впливати не тільки на Скруджа, але й на всіх розумних людей. “Заради мене, в ім’я моє, допоможи цьому маленькому страждальцеві!” – цей лемент розпачу звучить зі сторінок творів Диккенса, він звучить у кожному образі дитини, їм створеному. Письменник був глибоко переконаний у тім, що “серце, у якому дійсно не найдеться любові й співчуття до цих маленьких створень, – таке серце взагалі що недоступно облагороджує впливу беззахисної безвинності, а виходить, виявляє собою щось протиприродне й небезпечне”.
Класичним прикладом образа дитини, що містить у собі ідею чесноти й моральної шляхетності, дитини, здатного змінити навколишній його мир, є образ Крихітки Тіма (“Рождественська пісня в прозі”).
(2 votes, average: 3.50 out of 5)