Роздуми по роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Пушкіна, працюючи над романом “Євгеній Онєгін”, створював не тільки образ свого сучасника, не тільки відбиття століття. У кожному рядку роману, у кожній дії й у кожній думці героїв – сам Пушкін. Але, розкриваючи самого себе через своїх героїв, Пушкін не міг не донести до читача своїх подань про жіночу красу – красі не тільки зовнішньої, але й духовної. У кожної людини, а тим більше поета, свої подання й мрії “про ангела земному”. Тому, напевно, у російській літературі жінки оспівані особливо гарні “Милий ідеал” Пушкіна –
У Михайлівськім, у музеї-садибі Пушкіна збереглася навіть лава, на якій сиділа Тетяна, слухаючи перший у своєму житті жорстокий урок Онєгіна. Так хто ж вона і яка вона, мрія самого Пушкіна? Пушкіна виділяє Тетяну із представниць дворянського суспільства тільки лише
Лист Ларіної вражає силою почуття, тонкістю розуму, повно скромності й краси. Онєгін не розглянув головного в Тетяні: Тетяна – це одна з тих цільних натур, що може любити тільки один раз. Онєгіна торкнуло лист, але не більше того. Він говорить Тетяні: “И скільки б не любив я вас, розлюблю негайно”.
Образ Тетяни протягом усього роману зростає у своєму значенні. Потрапивши у вище аристократичне суспільство, Тетяна в глибині душі залишилася колишньою російською жінкою, готової проміняти “дрантя маскараду” на сільську самоту. Її стомлює нестерпну дурницю, що займає жінок її кола, вона ненавидить хвилювання. Поводження й учинки Тетяни протипоставлені модної пихи самолюбиво-байдужих дам вищого світла й обережної передбачливості порожніх, провінційних кокеток. Правдивість і чесність – основні риси характеру Тетяни. Вони проявляються у всім: і в листі, і в заключній сцені пояснення з Онєгіним, і в міркуваннях наодинці із собою.
Тетяна належить до тих піднесеним натурам, які не знають розрахунку в любові, і тому вони так прекрасні й неповторні. У суспільстві, “де вихованням немудро блиснути”, Тетяна виділяється своїми пізнаннями й оригінальністю. Наділена “норовливої головою”, Тетяна проявляє незадоволеність життям у дворянському середовищі. І будучи повітовою панянкою, і княгинею, “величною законодавицею зал”, вона тяготиться дріб’язковістю й убогістю інтересів навколишніх.
Пушкіна пише, захоплюючись її якостями: Мимоволі, милі мої, мене стискує сожаленье; Простите мені: я так люблю Тетяну милу мою. Тетяна гарна й зовні, і внутрішньо, у неї проникливий розум, тому що, ставши світською дамою, вона швидко дала оцінку аристократичному суспільству, у яке потрапила. Її піднесена душа вимагає виходу. Пушкіна пише: “Їй задушливо тут… вона мрією прагне до життя польовий”. Вона мала можливість випити гірку чашу панянки, вивезеної на “ярмарок наречених”, переживши катастрофу своїх ідеалів. Вона мала можливість у московських і петербурзьких салонах, на балах уважно спостерігати за людьми типу Онєгіна, глибше зрозуміти їхню незвичайність і егоїзм. Тетяна – та рішуча російська жінка, що могла б піти за декабристами в Сибір.
Вся справа в тому, що Онєгін не декабрист. В образі Тетяни Ларіній Пушкін показав прояв незалежного жіночого характеру, тільки в області особистих, сімейних, світських відносин. Згодом багато російських письменників – Тургенєв, Чернишевський, Некрасов у своїх добутках порушували питання про права російської жінки, про необхідність її виходу на широку арену суспільно-політичної діяльності. У кожного письменника є книги, де він показує свій ідеал жінки. Для Лева Толстого – це Наташа Ростова, для Лєрмонтова – Віра з “Героя нашого часу”, у Пушкіна – це Тетяна ЛарінО. У нашій сучасній дійсності вигляд “милої жіночності” придбав трохи іншу канву, ідеалом бачиться жінка більше ділова, енергійна, адже їй доводиться вирішувати так багато проблем, але суть душі росіянці жінки залишається колишньої: гордість, честь, ніжність – все те, що так цінував Пушкіна в Тетяні.