Російський ліс
Юна дівчина зі звучним ім’ям Аполлінарія Вихрова (власне, всі звуть її Поля) приїжджає після школи до Москви вчитися. Мама її залишилася там, на Енге, в Пашутінська лісництві, а от батько – столичний професор, фахівець по лісу. Тільки бачити його Поля не хоче: раз у раз хльостають Івана Віхрова в лісових журналах за те, що постійно твердить він про необхідність правильного лісокористування, про неприпустимість суцільних порубок. Відгороджує ліс від його законного господаря – російського народу. Подібні теорійки суперечать інтересам
Колись Граціанскій і Віхров разом вчилися в Лісовому інституті і навіть були нерозлучними товаришами, незважаючи на різницю соціального статусу: Віхров – мужицький син, Граціанскій відбувався із забезпеченої сім’ї професора Санкт-Петербурзької духовної академії. Блискуча наукова кар’єра Грацианского гойдалася з растоптанія видного лісового
Отже, Поля приїжджає до Москви і зупиняється у подруги і землячки Вари Чернецової. Гуляє по Москві, заходить до батька – висловити йому чесне комсомольське судження про людей подібного гатунку, але застає тільки батькову сестру, свою тітку Таїсію Матвіївну.
… У ту ж ніч німецькі літаки скидають перші бомби на сплячі радянські міста.
У світлі несприятливих зведень з фронту звинувачення Грацианского здаються Поле особливо зловісними. Тим більше при особистому знайомстві в бомбосховищі (вони сусіди по будинку) Граціанскій додає до біографії її батька остаточно вбивчі подробиці: Віхров всі роки навчання отримував від невідомої особи допомогу в розмірі 25 рублів. У роки зубожіння пролетаріату цим благодійником був вже звичайно не робітник – висновок звідси ясний. Поля в жаху, рветься йти в райком, щоб все розповісти. Варя пропонує їй замість цього сходити на вступну лекцію Віхрова.
Прослухавши натхненний розповідь про долю російського лісу (“Доля російського лісу” – так називається й одна з фундаментальних робіт професора), Поля відчуває втому перемоги і торжество чистоти. Тепер їй не соромно дивитися в обличчя воюючим солдатам, в числі яких б’ється і Родіон, її колишній однокласник, друг і коханий. Повернувшись додому, вона дізнається, що Варя відправляється в тил ворога. “У тебе комсомольський квиток під подушкою… думай про нього частіше – це навчить тебе здійснювати великі справи”, – на прощання наставляє Аполлінарію подруга.
Провівши Варю, Поля йде в райком проситися на фронт. Є у неї і ще одне заповітне бажання – побувати на Червоній площі в Жовтневий свято.
Час від часу в Полі відбуваються зустрічі з тіткою Таїсою, з яких поступово з’ясовується історія життя її батьків. Після закінчення Лісового інституту її батько працював на батьківщині, в Пашутінська лісництві. Господарство при ньому стало зразковим. Там він почав і свою плідну наукову роботу. Там відновилося і його знайомство з Оленою Іванівною, з якою мигцем бачилися в дитинстві. Леночка жила на правах чи то нахлібниці, чи то вихованки в садибі Сапегіна, яким її підкинули в дитинстві. Вихрова вона повірила свої страхи: боялася, що коли повсталий народ буде страчувати своїх гнобителів і піде палити Сапегіна, то вб’є і її. Відчувала себе чужий народові, далекій від нього і не могла знайти свого місця в житті. Від невизначеності погодилася вийти заміж за Івана Матвійовича, пристрасно її любив. Молоді поїхали до Москви, оскільки Віхрова як перспективного вченого, що опублікував до того часу ряд помітних робіт, перевели в Лісогосподарський інститут. Народилася Аполлінарія. А коли доньці виповнилося три роки, Олена Іванівна, не в силах більше зносити подвійності свого життя, повернулася від нелюбого чоловіка в Пашутінська лісництво і стала там працювати в лікарні. Незабаром після цього в Івана Матвійовича з’явився прийомний син Сергійко: підкинув розкуркулених друг дитинства Демид Золотухін. Цим була частково заповнена гнітюча порожнеча, що утворилася при розпаді сім’ї.
Для Полі, як і для її матері, немає ціни, якої б вона не сплатила право дивитися в обличчя своєму народові. І оскільки воєнний час вимагає від кожного найбільшою моральної чистоти, вона намагається добути остаточну правду про Вихрова і Грацианского. Випадок допомагає їй дізнатися про моральної нечистоплотності останнього: будучи холостяком, Граціанскій мав дочку, але батьківство не визнав і не допомагав матеріально.
Під час параду на Червоній площі Поля знайомиться з военврачом Струнниковим, який бере її на роботу у свій шпиталь санітаркою. Одночасно її зведений брат Сергій Віхров, якого вона ніколи не бачила, відправляється на фронт помічником машиніста бронепоїзда.
Комісара бронепоїзда Морщіхіна цікавить революційний рух серед петербурзької молоді перед лютневою революцією. Розмовляючи зі свідками тих років Вихрова і Грацианского, він дізнається про що існувала тоді провокаторську організації “Молода Росія”. Ніхто, крім Грацианского, не знає, що ця ниточка тягнеться ще далі: саме Граціанскій був пов’язаний з охороною і, зокрема, видав своїх товаришів Вихрова і Крайнова. Граціанскій не знає ступеня обізнаності Морщіхіна і в смертельному страху чекає викриття. У Морщіхіна немає фактів. Тим не менш він починає підозрювати правду, але бронепоїзд відправляють на фронт. Поговорити про все дізнається він тепер може тільки з Сергієм.
Бої йдуть саме в околицях Поліною рідного Пашутінська лісництва, і її як місцеву уродженку посилають з розвідзавдань в тил ворога. Але вона потрапляє в лапи фашистів і, не витримавши брехні, виголошує промову, яка викриває їх як ворогів нового життя. Збіг неймовірних обставин дозволяє їй бігти, і в лісі вона натикається на Сергійка Віхрова, що брав участь тут на своєму бронепоїзді в однієї бойової операції. Їх знаходить радянська розвідка, лікуються вони в одному госпіталі – таке їхнє знайомство.
Після повернення до Москви Поля йде до Грацианского і на знак презирства вихлюпує йому в обличчя чорнило. Граціанскій сприймає це як викриття. Радянські війська переходять у наступ, і у Віхрова з’являється давно бажана можливість відправитися в Пашутін. Він відвідує колишню дружину і застає в неї Сергія, Полю і Родіона. У розмові він повідомляє одну малозначним новина: Граціанскій наклав на себе руки, втопившись в ополонці.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)