Лисиця з журавлем подружилася, навіть покумилася з ним у когось на батьківщинах.
Ось і здумала одного разу лисиця почастувати журавля, пішла кликати його до себе у гості: «Приходь, куме, приходь, дорогою! Уже я як тебе почастую!» Іде журавель на званий бенкет, а лисиця наварила манної каші й розмазала по тарілці. Подала й потчевает: «Поїж, мій голубчик-куме! Сама куховарила». Журавель хлоп-хлоп носом, стукав, стукав, нічого не попадає! А лисиця у цей час лиже собі так лиже кашу, так усю сама й з'їла.
Каша з'їдена; лисиця говорить: «Не бессудь, люб'язний кум! Більше пригощати нема чим». - «Спасибі, кума, і на цьому! Приходь до мене у гості».
На інший день приходить лиса, а журавель приготував холодник, наклал у глечик з малим горлечком, поставив на стіл і говорить: «Їж, кумонька! Право, більше нема чим пригощати». Лисиця почала вертітися навколо глечика, і так зайде й отак, і лизне його, і понюхає- те, усі нічого не дістане! Не лізе голова у глечик. А журавель меж тем клює собі так клює, поки усе поїв. «Ну, не бессудь, кума! Більше пригощати нема чим». Побрала лисові досада, думала, що наїсться на цілу тиждень, а додому пішла як несолоно сьорбала. Як гукнулося, так і відгукнулося! З тих пір і дружба у лисиці з журавлем нарізно.