“Російська нудьга” у романі Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін”
До “Євгенія Онєгіна” протистояння людини й суспільства була показана А. С. Грибоєдовим у його комедії “Горі від розуму”. Головна діюча особа цього добутку, Чацкий, як і Онєгін, незадоволений суспільством, у якому народився й живе. На відміну від Онєгіна, Чацкий у міру своїх можливостей намагається змінити щось у фамусовском суспільстві, громогласно критикуючи його. Просвітительські ідеї Чацкого виявилися неплодотворними, однак герой комедії все-таки діє, щоправда, словом. Онєгін же, нехтуючи світло, живе за його законами й не намагається
Автор показує Євгенія Онєгіна в різній обстановці – у театрі, у кабінеті, на балі, описує його як “забав і розкоші дитя”. Пушкіна не обмежується зовнішнім описом побуту, обстановки, він відкриває читачеві внутрішній мир Онєгіна. У душі героя свої конфлікти, комплекси, парадокси. Автор ставить запитання: “Але чи був щасливий мій Євгеній?” Ні, “рано почуття в ньому охолонули…”, “… розлюбив він нарешті И лайка, і шаблю, і свинець” і “…ніщо не торкало його…”. Це симптоми щиросердечної недуги. Якого? Пушкіна називає його “російською
Пушкін писав Плетньову: “Агов, дивися, нудьга гірше холери”, – тому що холера вражає тільки тіло, а нудьга вбиває душу. Не через чи цього згодом герой Лермонтова Печорин буде приховувати свою нудьгу? Як і в Онєгіна, у душі Печорина не буде радості, гармонії, благодаті. У чому ж причина цієї хвороби душі? А. Григор’єв у статті “Погляд на російську літературу зі смерті Пушкіна” висловив думку, що нудьга Онєгіна пов’язана з його вродженим, природним критицизмом, властивому російському здоровому глузду. А. Григор’єв зняв із суспільства відповідальність за нудьгу й розчарування Онєгіна. Критик відзначив, що критицизм Євгенія й, отже, нудьга походять від його обдарованості, а не від озлобленості, скептицизму, як у Чайльд Гарольда.
Близький до цієї думки був В. Г. Бєлінський, що вважав, що “озлоблений розум – ознака вищої натури” і, отже, це знак того, що Онєгін морально вище навколишніх. Євгеній Онєгін дізнавався себе в душі “себелюбної й сухий”, читаючи роман, і страждав від цієї разючої подібності.
Дружба Ленского й Онєгіна показує, що Євгеній не бездушний. Він не демон, не “людська примха”, а звичайна людина, “добрий малий”, яких на світі чимало. Відмінність Онєгіна від навколишніх у тім, що він не знає, що йому потрібно, зате точно знає, що його не влаштовує, і насамперед те, чим задоволена посередня юрба. Євгеній Онєгін віддається-нудьзі й… позіханню. Цікаво, що Печорин, що, як Чацкий і Онєгін, відкидає суспільство, бореться з долею за кожну хвилину радості й щастя. У Печорина й Онєгіна різні життєві шляхи, але результат один – нудьга й туга.
Д. И. Писарєв у статті “Базарів” писав, що Онєгін “занадто багато й рано все взяв від життя, усім об’ївся”. Критик затверджує, що Євгеній “носить гарне розчарування”. Однак із цією думкою можна не погодитися. Більш імовірно, що нудьга Онєгіна – це не поза, а добровільний тяжкий хрест. Євгеній несе його всюди – у Петербурзі, у селі, у подорожі по Росії. Скрізь його переслідує туга, він тяготиться життям. Онєгін вертається з подорожі і їде в Москву, де зустрічає Татьяну, що змінилася, Ларіну, що був сусідку по селу, чию любов він відкинув. Євгеній Онєгін кається в тім, що не зрозумів, не полюбив Тетяну (“…як я помилився, як покараний”), і в тім, що на дуелі вбив свого друга Ленского (“закривавлена тінь йому була щодня”). У душі Онєгіна прокидається спрага розуміння й ніжності. Закоханість у Тетяну виліковує Онєгіна від нудьги “Йому пригадалася пора, Коли жорстока нудьга за ним гналася”. Євгеній може тепер мріяти, засмучуватися, радуватися – все це доступно тільки духовно здоровій людині.
Цікаво зрівняти Онєгіна ще з одним персонажем Пушкіна – з Алеко з поеми “Цыганы”. Алеко йде з “неволі задушливих міст” до циганів, але однаково його переслідує нудьга, і він “сумуй таємну причину витлумачити собі не сміливий”. Його серце охолонуло, хоча з ним Земфіра й він вільний, як вітер. Алеко егоїстичний, і цим усе сказано. Єдине, що його хвилює, – його права, його волі. Він говорить: “…я, не сперечаючись, Від прав своїх не відмовлюся, Або хоч мщеньем насолоджуся”. Так він і робить: за зраду карає Земфіру і її улюбленого, карає смертю. Цікаво помітити, що на совісті Онєгіна смерть близької людини – Ленского, а Печорин убив на дуелі Грушницкого. Видимо, нудьга й егоїзм можуть привести до трагедії.
Старий сказав про Алеко: “Ти для себе лише хочеш волі…” – це головна ознака “російської нудьги”, черствості душі, що так згубна для навколишніх. Таким чином, у добутках “Євгеній Онєгін” і “Цыганы” A. G. Пушкіна розвінчує романтичного героя, зводить його з п’єдесталу. Автор показує, що “російська нудьга” – це далеко не модна поза, не необразлива якість або стан душі, а страшна недуга, що ламає долі багатьом людям, а часом і губить інших, тих, хто волею долі виявляється поруч.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)