Романські мови
Коли германські племена англов і саксів переселилися в Британію, тут вони зштовхнулися із племенами, що говорили на кельтських мовах, що утворять особливу галузь індоєвропейських. На багато сторіч розтяглася боротьба кельтів за свою незалежність, а разом з нею й за свою рідну мову. На півночі Шотландії, на Гебридських островах, і донині говорять на гэльском, а в Уельсі, на заході Британії, – на валлийском мові. Старі рибалки острова Мэн (в Ірландському морі) ще пам’ятають мэнский, особлива Мова кельтської групи, що стане мертвим разом зі
Така доля вже осягла корнуольский мову, на якому говорили кельти південно-західного виступу Великобританії, півострова Корнуолл. Зате в Республіці Ірландія ірландська державна мова знає біля мільйона чоловік. Це не тільки найпоширеніший, але й один із самих древніх кельтських мов. Література на ньому з’явилася вже в IV в. н. э.
Переселення англосаксів не тільки відсунуло кельтів на окраїни Британії, але й змусило переселитися на материк. Племена бриттів, переборовши Ла-Манш, знайшли притулок на півострові Бретань у Франції.
Якщо подивитися на сучасну карту Європи, справді кельтською територією можуть здатися Британські острови. Однак на початку нашої ери кельти населяли не тільки Британські острови, але й більшу частину Західної Європи. У Франції, Північній Італії, Іспанії, на Балканах і навіть у Малій Азії звучало кельтське мовлення, Найбільше поширення мали галльські мови, що вимерли приблизно в V в. н. е. Археологи знайшли сліди найдавніших кельтських культур на території Центральної Європи. Імовірно, саме звідси й почалося поширення кельтів на північний захід, аж до Ірландії, Шотландії, Оркнейських островів, на південний захід – до Пиренейского півострова й на захід – до Атлантичного узбережжя
На Британських островах кельтські прислівники були витиснуті германськими мовами. А в західній частині материка – романськими (назва це походить від слова Рому – так називали свою столицю древні римляне, так називають італійці свою столицю й тепер). Романські мови – нащадки латині. Колись в Італії говорили мовами, родинні латині: оскском і умбрском. Але поступово вони були поглинені латинню. Пізніше латинь поширилася не тільки по Італії, але й по всій Західній Римській імперії
Римські легіонери, звичайно, висловлювалися не класичною мовою Горация, Цицерона й інших античних авторів, а на так званій народній латині. У країнах, скорених Римом, існували свої мови. У результаті витиснення місцевих прислівників народною латинню, що випробувала вплив цих зниклих мов, і виникли романські мови. Це відбулося після того, як Римська імперія розпалася на ряд окремих держав
У число романських мов входять: французький, провансальський (на півдні Франції в середні століття на цій мові складали вірші трубадури), італійський, сардинский (на острові Сардинія), іспанський, галисийский (северозападний кут Пиренейского півострова), португальський, каталанский (на північному сході Іспанії й Балеар-ских островах), румунський, молдавський, аромунский (або македоно-руминский, в Албанії, Греції, Македонії), ретороманский (один із чотирьох державних мов Швейцарії, поряд із французьким, італійським, німецьким, розповсюджений також у Північній Італії).
В епоху Великих географічних відкриттів романські мови поширилися в Новому Світлі: французький – у Канаді (близько 6 мільйонів канадців говорять французькою мовою й близько 9 мільйонів – по-англійському), португальський – у Бразилії (там він є рідним для 90 мільйонів, у той час як у самій Португалії – лише для 9 мільйонів чоловік), іспанський – по всій Центральній і Південній Америці
Романські мови істотно відрізняються друг від друга, хоча вони й походять від одного “батька” – народної латині. По-перше, тому, що різними були долі народів, що говорять на цих мовах, по-друге, тому, що на різних прислівниках говорили їхні сусіди: у румунів – сусіди слов’яни, у французів – германці й т. д. А по-третє, і це саме головне, народна латинь зазнавала впливу від всіляких мов місцевого населення. З них не тільки кельтські входили у велику індоєвропейську сім’ю мов. До нас дійшли короткі написи, географічні назви, окремі слова, запозичені “роман-цами” із цих зниклих прислівників
Дако-мизийский, иллирийский, пеласгский, венетский, фракийский, фригийский – от назви найбільш відомих з них. Поширено вони були по всій Центральній Європі, на Балканах і в Малій Азії. Вижити зуміли лише дві мови, які лягли в основу сучасного албанського й вірменського. І ту й іншу мову коштують особняком і не входять до складу якої-небудь групи індоєвропейської сім’ї. Вірменська мова близька зниклий фригийскому мові, що прийшла в Малу Азію з Балкан. Албанська мова також пов’язаний зі зниклими індоєвропейськими мовами Балкан – чи те із фракийским, чи те з иллирийским. Наші знання про зниклі прислівники Центральної й Південної Європи занадто малі, щоб робити остаточні висновки. В останні роки з’явилася нова галузь знання – палеобалканистика, що займається реконструкцією древніх мов Балкан і суміжних країн
(2 votes, average: 3.50 out of 5)