Трагедійний образ України в кіноповісті “Україна в огні”

Україна… За фольклорною та літературною традицією перед нашим внутрішнім зором постають “тихі води, ясні зорі”. Та не такою бачимо нашу землю у кіноповісті О. П. Довженка.

Сама назва-метафора “Україна в огні” налаштовує на печаль і гнів, на сприйняття великої народної трагедії. Епітети “кривава”, “попалена”, “розбита”, “поруйнована”, “обез-долена в загравах пожеж” доповнюють “портрет” України, знесиленої більшовиками і сплюндрованої фашистами.

Укотре вже упродовж своєї історії наша Україна

ставала руїною. Хіба можна спокійно читати ось такий опис: “Високе полум’я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом’яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті небес… Горіло все… Ус е загинуло… Не стало ні хат, ні садків, ні добрих лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу… Нікому було ні плакати, ні кричати, ні проклинати”.

Картин пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим “духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких про-тирічивих

трагедійних стиків. Велика нещаслива земля”.

Образ України постає не лише в безпосередніх описах, а й у ліричних звертаннях, які інколи так нагадують “Слово о полку Ігоревім”: “О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися…

Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилось по недобитих вокзалах”.

“І все ж Україна – прекрасна”,- доводить нам автор. Прекрасна, як мати о будь-якій порі. О. Довженко знаходить у собі сили побачити й за таких обставин красу. У його творі багато описів-краєвидів різної пори – ранкової, полуденної, передвечорової, вечірньої і нічної. Ось один із таких чудових пейзажів: “Світало. Зайшов уже місяць, і зорі погасли давно… Невмирущі соняшники повертали свої мрійні голови на схід сонця. Було тихо скрізь, так тихо-тихо, і тільки далеко десь гуло важким радісним громом”. Але природа нашої вітчизни – це не лише пречудові краєвиди, а й сама земля, чорнозем, який гітлерівці вивозили вагонами до Німеччини. Недаремно Крауз-старший говорить своєму синові: “Цю землю можна їсти. На! Їж!” У кіноповісті землею клянеться колишній поліцай, що перейшов до партизанів: “Клянуся святою рідною нашою землею! От щоб я подавився нею, гляньте! – він почав їсти землю, обливаючи її сльозами”. Такій клятві, мабуть, можна вірити. І Христя Хутірна клянеться командирові партизанського загону святою своєю землею.

Але Україна – це насамперед українці. Які ж вони у кіноповісті? Працьовиті, відважні, мужні, співучі, терпеливі, з одвічним потягом до краси. Разом із тим столітні пута рабства привчили їх до покірності, політичної безграмотності та байдужості, страху. Їх не вчили власної історії, тому не стали в пригоді у боротьбі проти ворога ніхто “із славних прадідів, великих воїнів”.

Навіть фашистські офіцери дивуються: “До чого народ зіпсовано. Все доносять…” Ернст фон Крауз говорить: “Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії… Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! …У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників…”

України нема без пісні, тому пісня – складова її образу. Починається і закінчується кіноповість саме піснею “Ой піду я до роду гуляти”, і це, незважаючи на трагедійність твору, дає якусь надію, вселяє оптимізм у читача. У пісні “Усі гори зеленіють, тільки одна гора чорна” виливають “по степах, по горах, по долинах” свою тугу невільниці, яких везуть із Полтавщини до Німеччини. Олеся і Христя співають “Летіла зозуля через мою хату”, посилаючи останній привіт рідній домівці з далекої дороги. Над табором полонених тихим чумацьким реквіємом по застреленій Мотрі Левчисі розносилась журлива “Не вернемось, чайко, ти матінко наша”. Народна пісня супроводжує все життя героїв кіноповісті, є виразником їхніх дум, почувань і мрій.

Якою сміливою треба бути людині, щоб так мужньо і безкомпромісно описати народне лихо на рідній землі та його причини, не розкидаючи при цьому “серпочків і молоточків та зірочок”, як радили “доброзичливці”.

Ніде в “Україні в огні” ми не знайдемо притаманного тогочасній літературі славослов’я владі, верховному командуванню і “мудрим вождям”.

Тому цей твір мужній, вражаючий та унікальний, і ставить свого автора у ряд національних героїв України, її вірних синів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Трагедійний образ України в кіноповісті “Україна в огні”