Романи Бритонского циклу – Артуровы легенди
Артур – реальна особа, проводир бриттів, в V-VI вв. германських племен, що відступали в Уельс під натиском, англов, саксів і ютів. У романах Артур з’являється як самий могутній король Європи, тільки при його дворі герої може стати справжнім лицарем. Найбільш доконані лицарі короля Артура об’єднані назвою лицарі Круглого стола (символ рівності). За круглим столом король виявлявся першим серед рівних
Ця рівність порушувалася лише в сюжетах лицарських романів, тому що один з лицарів Круглого стола (той, чиїм ім’ям названий роман) завжди
Персиваль – це лицар, головним пошуком якого є пошук грааля.
Цикл романів про Тристане й Ізольду коштує трохи особняком серед інших середньовічних романів. В основі легенди лежать, імовірно, якісь історичні події VIв. Добуток написаний по іншій моделі, чим типові лицарські романи, у ньому є лише елементи конструкції “роману дороги”, майже не представлені куртуазні правила любові, є трохи дуже древніх елементів. Таке початок роману: король Марко під тиском придворних дає згоду на одруження. Але жениться він не хоче. У зал влітає птах і роняє із дзьоба золотий волосся
Король відправляє своїх наближених на пошуки дівчини з такими волоссями – тільки на ній він жениться. Це дуже древній мотив, у якому немає ні тіні натяку на куртуазні розуміння любові. На пошуки дівчини відправляється й племінник Марка Тристан, по дорозі бореться із драконами (також древній міфологічний мотив). Його, пораненого, отруєною отрутою з мови дракона, що втратив свідомість, знаходить і виліковує Ізольда, Тристан випробовує сильне почуття – провісник великої любові (це, навпроти, новий мотив, що втілює концепцію любові 12 століття).
Виникає моральний конфлікт: як васал Марка, Тристан повинен доставити дівчину королеві, а як людина він випробовує до неї (причому взаємно) прихильність, що неминуче повинна перерости в любов. Отут і позначається геніальність невідомого автора. Очевидно, він сам раздираем протиріччям: як людина 12 століття, вона захищає принципи васальної вірності, святості феодального шлюбу й одночасно хоче оспівати силу любові, що, відповідно до куртуазної концепції виникає поза бараком. Як вийти із цього протиріччя?
И письменник знаходить свій, авторський спосіб дозволу конфлікту: він з’єднує легенду любові Тристана й Ізольди з легендою про чарівний напій. Під час повернення на кораблі з Ірландії в Британію молоді герої випадково (випадок – новий елемент авторського оповідання) випивають любовний напій, виготовлений служницею Ізольди, що бажала допомогти своїй господарці й Марку перебороти відчуження й випробувати в шлюбі любов, що ніякою силою не можна зруйнувати. Тепер любов Тристана й Ізольди, що зародилася з першого погляду героїв один на одного, спалахує як непереборна пристрасть
Мотив любовного напою дозволяє авторові зняти всі моральні обвинувачення стосовно Тристану й Ізольди навіть після того, як вона вийшла заміж за короля Марка, і, навпроти, у самім непривабливому світлі представити донощиків – придворних, що заважають закоханим, і, в остаточному підсумку, що стали однієї із причин їхньої загибелі. Автор створює роман про нещасну любов, що проте сильніше смерті. Ця тема стане однієї із самих плідних сюжетних схем влитературе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)