Роман Дж. Стейнбека “Грона гніву” як епос народної долі
Система образів, сюжет. Емоційний тон. Проблема національних художніх традицій у романі. Грона гніву, 1939 Роман, в основу якого лягла драматична сторінка історії США. Добуток створений по свіжих слідах подій і під безпосереднім враженням від них. В 1937 р. посуха й недорід у центральних штатах, що збільшили загальну соціально-політичну кризу в країні, розорили тисячі фермерів і сільськогосподарських робітників, змусивши їх знятися з обжитих місць і пуститися в довгий шлях до “землі обітованої”, який рисувалася їхній уяві Каліфорнія
Більші
Публіцистичні й художній “шари” книги в їхній органічній єдності повідомляють роману риси народного епосу XX в. Величчю духу, непокірливою волею, щедрістю помислів і діянь, глибокою вірою у свою правоту, правоту знедолених, відзначені в цій книзі характери людей праці й насамперед – Ма Джоуд, глави сімейства, і її сина Тома. Випливаючи життєвій правді, письменник не прикрашає своїх героїв і показує їх такими, якими їх виліпили середовище, час, закони суспільства: у характерах деяких із Джоудов і ряду інших персонажів автор розпізнає риси жорстокості, нетерпимості, озлобленості або тупій затурканості. У той же час самим духом свого роману Стейнбек затверджує: головні, визначальні якості людей праці – почуття власного достоїнства, честь, справедливість, відчуття людської спільності знедолених
Сама соціальна дійсність США, як про тім свідчить роман, безупинно піддає ці почуття нарузі. Тому в душах героїв Стейнбека зріють і наливаються гіркою вагою грона праведного гніву проти тих, хто пригноблює трудящих, і під впливом суворих випробувань загострюється класова свідомість трудового народу, що приходить до думки про необхідність послідовної боротьби за свої права, як приходять до неї Ма Джоуд, Том, бродячий проповідник Джим Кейси, що зв’язав свою долю снеимущими.
Виконаний віри в стійкість і велич людини, перейнята цілеспрямованим критичним пафосом, роман “Грона гніву” став видатним явищем американської літератури. Дія роману відбувається в часи Великої депресії. Бідна сім’я фермерів-орендарів, Джоуди, змушена покинути свій будинок в Оклахоме через посуху, економічних труднощів і змін у принципах ведення сільського господарства. У практично безвихідній ситуації, вони направляються в Каліфорнію разом з тисячами інших сімей “оки”, сподіваючись знайти там засоби ксуществованию.
Назва роману В християнській і иудаистской міфологічної традиції “грона гніву” – Боже покарання містам Содом і Гоморра за розпусність вдач. У романі “грона гніву” – це метафора. “У душах людей наливаються й зріють грона гніву – важкі грона, і дозрівати їм тепер уже недовго.” пише автор. Європейський і американський постмодернізм зложився наприкінці 60-х – початку 70-х г. г. На відміну від класичного модернізму з його культом эстетической новизни й високої эстетической форми, а також тяжінням до системності у світогляді, постмодернізм грунтується на культивуванні художньої цитати, запозиченого сюжету, язикового спрощенства, орієнтується на плебейський смак
Він виник, маючи у своїй основі філософію кінця людської історії, філософію “природного” людини, що піддається диктату психофізіологічних потреб. Спочатку постмодернізм мав деякі позитивні художні результати (творчість Гарсиа Маркеса, Умберто Эко, Х.-Л. Борхеса, частково В. Набокова (“Лолита”). Пізніше він подрібнював у змістовному, стильовому й жанровому відношеннях. І хоча в основі постмодерністських декларацій лежав протест проти надмірного идеологизирования суспільної свідомості, що історично цілком доцільно й продуктивно, творчі результати, особливо в сфері художньої практики, у постмодернізмі виявилися малозначними
Помилкова теоретична посилка постмодернистов про вмирання художньої класики й одночасне прагнення тих же авторів довести перевагу свого эстетического досвіду привели до утворення якогось кентавра, коли частини побудованого будинку постмодернізму (теорія і її втілення) виявлялися мало зв’язаними між собою. Заперечуючи можливість життєвої гармонії, приймаючи життя як якийсь загальнолюдський хаос, постмодернисти, по суті, відмовилися від головних законів мистецтва, у яких цілісність миропорядка й світобудови хоча й не абсолютні, але все-таки реальні істини. Эстетически згубним було прагнення постмодернистов створити якийсь художній гібридний мир, де явища ніяк не можуть бути з’єднані вреальности.
Эстетические компроміси постмодернистов між “високим” і “низинним”, що становили серцевину їхньої поетики, привели до руйнування художньої цілісності в конкретному добутку. У науковій літературі постмодерністська поетика позначається терміном оксюморон (дотепно^-дурне).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)