Роман “Дон Кіхот” трагікомічний епос іспанського життя
Рицарський роман – епічний жанр, розповсюджений в літературі середніх віків. Виник у період розквіту рицарства, вперше у Франції в середині XІІ ст. Для творів цього жанру властиві авантюрний сюжет, побудований на мандрах, подвигах, пригодах лицаря, елементи фантастики, гіперболи. В Іспанії рицарський роман набув поширення значно пізніше – в епоху Відродження. Мандрівний рицар, який іде на подвиги заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Головний герой збіднілий гідальго Алонсо Кіхано, начитавшись рицарських романів,
Пародія – жанр фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам.
Роман був задуманий автором як пародія на рицарські романи. На пародійний характер твору вказує автор у пролозі, кажучи, що єдиним його бажанням було віддати на загальний глум нерозсудливо брехливі рицарські книжки. У них герой жив і діяв в умовному часі і просторі, Сервантес, зберігаючи всі формальні
Жанрова природа твору Сервантеса унікальна. При збереженні зовнішних ознак пародії у романі вдало поєднуються риси авантюрного, побутового, філософського романів. Мотив мандрівки, дороги виявився ідеальним для такого твору. Літературознавець М. Бахтін писав з цього приводу: “На рубеже XVІ – XVІІ веков на дорогу выехал Дон Кихот, чтобы встретить на ней всю Испанию, от каторжника, идущего на галеры, до герцога”.
Описуючи мандрівки героя, Сервантес висміює не тільки безглуздість рицарських романів, а й усе віджиле, несправедливе, недолуге, що спостерігав він сам у житті. Об’єктом висміювання стають людський егоїзм, дріб’язковість, практицизм, жорстокість. Твір Сервантеса – це ще і справжня енциклопедія іспанського життя. Заїжджі двори, млини, палаци, садиби, каторжники, паломники, солдати, кастеляни, корчмарі, розбійники, пастухи, чоловіки, жінки – все представлено у романі. Постать Дон Кіхота на тлі такої буденності виглядає одночасно і комічною, і трагічною. Устами головного героя автор висловлює мрію про незламне прагнення людини до ідеалу, що надає роману філософського забарвлення.