Прозова спадщина П. Куліша розважає читача невеличкими гумористичними оповіданнями, які, проте, мають глибокий повчальний зміст, “малоросійськими анекдотами”, подібними до співомовок Руданського. Але вершиною творчості П. Куліша і чи не усієї тогочасної прозової літератури є роман “Чорна рада”. Задум цього роману виник у Куліша ще у 24-річному віці, але написання такого панорамного епічного твору зайняло у письменника близько чотирнадцяти років. Твір оснований на реальних історичних подіях: описано часи після смерті Богдана Хмельницького,
коли в Україні настала так звана доба Руїни і козацька старшина, нехтуючи інтересами держави, намагалася поділити владу. Про всі ці події П. Куліш дізнавався з фольклорних джерел та з “Літопису Самовидця”. Тож, за винятком окремих епізодів, роман цілком відповідає історичній правді. Цікаво, що перший повноцінний роман української літератури має так багато зв’язків із європейською романістикою. Багато перегуків дослідники знаходять між творчістю П. Куліша і Вальтера Скотта. По-перше, це мотив дороги, який постійно простежується в “Чорній раді”, по-друге, це прийом розгортання історичних
подій на тлі любовної лінії. В романі “Чорна рада” я помітив і романтичне світосприйняття, і важливі філософські, морально-етичні, соціальні проблеми, порушені письменником. Головним образом “Чорної ради” є народ. Це не сіра маса, а цілком свідоме зібрання людей, що мають свою думку, свою волю та прагнення. Але козацька старшина, яка мала б бути елітою суспільства, дуже програє у порівнянні із простими людьми. Це Брюховецький, Васюта, Гвинтовка, Вуяхевич, які дбають тільки про власні інтереси, нехтуючи усім іншим, не розуміючи тієї відповідальності, яку несе людина при владі. Але є у романі й інші образи. Це Леся, Кирило Тур, Сомко, Петро Шраменко та старий Шрам. Цим людям не байдужа доля своєї країни, вони готові працювати і жити заради майбуття України. Тут і щире побратимство, і любов, і повага до людей та традиції, і щира самопожертва, і по-справжньому бурхливі пристрасті… Окремо варто відзначити мову роману. Вона настільки жива і різноманітна, що, читаючи роман, складається враження, ніби кожне слово міниться і виграє різними барвами… напевно, поєднання любові до своєї Батьківщини, знання та любові до власної історії, знання народних характерів та невичерпних ресурсів рідної мови і допомогло П. Кулішеві створити роман, який назавжди увійшов у історію нашої літератури як перлина історичної прози.
