Роман Анатолія Рибакова “Діти Арбата”
Роман “Діти Арбата” – це міркування Анатолія Рибакова про долю його покоління. Писався роман в “темні” часи, а приспів до “світлих”.
Роман автобиографичен, в образі головного героя Сашка Панкратова чимало реалій долі самого письменника. Якось Рибаков згадав, що шлях Сашка – це його, Рибакова, шлях, тільки Сашко краще, ніж його прототип.
Письменник сміло, безстрашно узявся за питання: яка ж роль И. В. Сталіна у всім, що діялося в нашій країні.
Очевидно, що одне з головних завдань роману “Діти Арбата” – показати,
Сталін у романі – історичний діяч, що зміг підкорити своїй волі мільйони людей, визначити шлях розвитку величезної країни. Письменник прагнув осягти зовні суперечливу логіку дій тирана.
От, приміром, епізод зі стоматологом – один з найбільш живих у сталінських сценах. Прекрасний фахівець проявляє професіоналізм, запропонував зробити Сталіну пластинчастий
Чому? Належного страху ні, немає беззаперечного підпорядкування. Насмілився заперечувати, а в оточенні потрібні люди інші, що не заперечують, що не міркують, сліпо віддані.
Сталін у романі Рибакова глибоко самотній. Він свідомо ставить себе поза людськими відносинами. Сталіну не потрібні друзі й рідні. Потрібні виконавці його волі. Виконавці, які будуть згодом замінені іншими, коли відмовляться виконувати його вказівки або загордяться про себе занадто багато.
Роман “Діти Арбата” показав як відбувалися в тридцяті роки трагічні події; дозволив усвідомити, що Сталін сам очолював і направляв сваволю, знищення безлічі безневинних людей. Показав, як це було страшно.
Книга ця не просто відкриває очі на тяжку реальність недавньої нашої історії – вона не дозволяє більше відводити їх убік від цієї реальності; ятрить душу, розповідаючи правду про Сталінську епоху. Люди повинні знати щире положення справ у ті тридцяті роки.
А те чуєш іноді репліки: “От Сталіна б зараз…”, “А от при Сталіні…” А чи хочуть вони, щоб їх засилали й розстрілювали?
Рибаков написсав роман про дв головних героїв: про Сталін і про Сашк Панкратове, тому що в протистоянні ц дв особистостей він побачив головний конфлікт часу.
Молоді люди, що виросли в московських арбатских провулках і, що ввійшли у вік відповідальності до середини тридцятих років, виховані на одній ідеї – з якою радісною надією вступають вони в мир. Тепло, задушевно показана молодь: Сашко Панкратов і його оточення. Панкратов – один з головних неісторичних героїв роману – по-справжньому гарна й чесна людина, що ніколи не надходить проти своєї совісті, їм завжди рухає почуття справедливості.
Сашко – людин з яскраво вираженим соціальним темпераментом. Сам по собі такий темперамент може приймати й небезпечні форми. Шарок згадує, як при прийманні в комсомол Сашко відмовився голосувати за нього, коротко кинувши: “Не вірю”. Легко представити, як такі люди в атмосфері тридцятих років кидали своє “не вірю” не тільки таким, як Шарок. Але є в Сашка одна якість, що і робить його уразливим. Мораль для нього – це людська цінність, що коштує вище всього. Він не може, приміром, лжесвідчити проти заступника директора інституту Криворучко. У нього є можливість вибору: Сашко може зрадити Криворучко, сказавши про нього те, що вимагають, і тим самим урятувати свою долю. Але він не бажає хитрити, лавірувати, причинятися, приховувати думки й почуття.
Адже Сашко – сильний духом, високоморальний людина, істинно росіянин інтелігент. Ці шляхетні вчинки Сашка можна назвати подвигом.
Сашино справа виник як результат його особистої незалежності, що потім росло, як сніжний кому. Стінгазета – уже антипартійний листок, політична диверсія, організована групою, що обкопалася в інституті на чолі із Криворучко. Як результат – обшук, арешт, жах враженої матері, в’язниця, допити, посилання й довгий хресний шлях по дорогах Сибіру.
Шлях духовного становлення особистості, шлях остаточного изживания ілюзій і спроб знайти нову віру. Розлітаються подання Сашка про єдину думку як основі суспільства. Розлітається міф про справедливість насильства більшості над меншостями. Сашко Панкратов сам волею доль потрапив у меншості.
В “Дітях Арбата” Ніна Іванова, що була однокласниця Сашка Панкратова, спочатку уражена арештом Сашка. Безсумнівний лідер класу, школи, чесний, що вірить у ті ідеали, якими всі вони живуть, – як може він бути ворогом? Непорозуміння, звичайно ж, незабаром розберуться. Але не “розбираються”. І у свідомості Ніни відбуваються зміни, і от вона вже говорить матері Сашка, що, мол, активізація класової боротьби вимагає “особливої чіткості позицій, а Сашко, на жаль, іноді власне розуміння речей і подій ставив вище точки зору колективу”. Завжди можна знайти пояснення, чому караючий меч обрушився на іншого, і плекати надію, що він не торкне тебе.
“Він був сильним серед сильних, вирвали його зі звичної обстановки, позбавили середовища, у якій існував, і відразу з’ясувалося, що йому не на що обпертися, сам по собі він ніщо”, – так мучається в Мозгове Сашко Панкратов, дійсно, сильний і що залишається, незважаючи ні на що, до кінця роману сильною людиною.
До кінця роману нам відомо одне – Сашко вистояв, і не в останню чергу тому, що знав – “навіть у цих диких умовах затверджуються вищі людські цінності. Жаль – одне з них”. “Людське в людині не вбите й ніколи не буде вбите”. Із цією свідомістю зустрічає Сашко грудень 1934 року, коли приходить довгоочікувана пошта, де в одному з листів матері він знаходить приписку Вари. Приписку, до якої Варячи йшла так довго й зрозуміти яку Сашко може теж лише після свого довгого шляху: “Усе ще спереду, чорт візьми, усе ще спереду! У нього є Варячи, тепер він це твердо знає. Є Варячи, є мама, люди навколо, є його Думи, його думки. Усе, що робить людини Людиною”.
Сашко Панкратов з його покрученою долею викликає глибоке співчуття й навіть біль за все покоління молодих людей, долі яких також були зламані сталінськими репресіями. У романі є два уроки – урок історії й урок моральності. Тому головна думка роману – треба жити так, щоб Історія й моральність були невіддільні. Ні, це не історичне оповідання, що читають зі спокійною душею. І біль, і пристрасть книги не тільки в дні минулому, але й у нинішніх днях. Письменник розповів правду про час своєї молодості, правду, що ми повинні знати, щоб мракобісся того часу – не повторилося
(2 votes, average: 2.50 out of 5)