Роман Альбера Камю “Чума” в контексті розвитку світового літературного процессу

Мета уроку: розглянути значення роману-притчі “Чума”, який наближається до міфу і стає загальнолюдським явищем (у тому розумінні, що належить не до однієї якоїсь культури); розвивати в учнів вміння компаративного аналізу творів світової літератури; виховувати інтерес до світового літературного процесу.

Обладнання: слайди картин Їєроніма Босха, картки – тестові питання, картки із проблемними запитаннями.

Епіграф:

Людина мусить залишатися вірною людському в собі; повинна протистояти злу навіть у тому випадку, коли немає

ніякої перспективи і ніякої надії.

Альбер Камю

ЗМІСТ УРОКУ

І. Слово вчителя

Це роман-притча, тому його загальний зміст набагато глибший від поверхневого шару. Твір має загальнолюдський і “позачасовий” підтекст.

Роман “Чума” з його філософсько-інтелектуальним змістом можна розглядатияк своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам, котрі виступають носіями різних сторін авторського Світогляду, різних її аспектів і тенденцій. У цьому розумінні роман – це розмова із самим собою, що, проте, не розбавляє персонажів індивідуальних рис, глибокої

мотивації їх вчинків.

Особливості стилю роману “Чума” ще раз підкреслюють спадкоємність творчості Камю, слідування традиціям поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю змісту. “Чума” алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, вона відзначається смисловою багатозначністю. Читачі знаходять у романі відповіді на свої запитання. Роман-притча “Чума” у цьому розумінні наближається до міфу, стаючи над культурним явищем (у тому розумінні, що належить не до однієї якоїсь, стаючи загальнолюдським явищем.

“Чума” Камю – одна з найвидатніших подій у цьому жанрі, поряд із “Мобі Діком” Мелвілла, “Процесом” Кафки, “Котлованом” Платонова. “Чума” – це й роман-попередження, роман-пересторога, це явище загальнолюдське і надчасове.

Довідковий матеріал на дошці: Притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралі-мотиваційній частині твору. У притчах зосереджена повна дидактична ідея.

II. Робота учнів над вирішенням запропонованих проблемних ситуацій, пов’язаних із вивченням змісту роману

Учні працюють, використовуючи запропоновані картки, дають власну оцінку ситуаціям, в які потрапляють герої роману.

III. Компаративний аналіз роману в контексті світового літературного процесу

А) Камю – Достоєвський – Ніцше.

У діалозі культур використаємо і “діалог мов”.

Идеями християнства пронизано творчество многих выдающихся писателей. Библейскими легендами й образами заполненм произведения Толстого, Достоевского. Эта традиция продолжается в творчестве Булгакова, Мандельштама, Пастернака, Айтматова…

Действительность, окружающий его мир Достоевский воспринимал как некие пророчества из Апокалипсиса, которые уже стали или вот-вот станут реальностью. Раскольникову (“Преступление й наказание”) “грезилось в болезни, будто весь мир осужден в жертву какой-то страшной, неслыханной й вевиданной моровой язве, идущей иа глубины Азии на Европу… Предсказания й интерпретации древних мифов Достоевский вводит в свои произведения для того, чтобы предупредить человечество: оно стоит на пороге глобальной катастрофы, Страшного суда, конца света й виной атому – культ насилия и наживи.

Болезнью мира, бесноватостью считал писатель пропаганду ненависти, нетерпимости й зла во имя добра. Тема духовного воскрешения личности, которую Достоевский считал главной в литературе XIX в., пронизывает все его романы. Достоевский проводит идею, что человек, совершивший грех (умерший для вечной жизни), способен духовно воскреснуть, если уверует в Христа й примет его нравственные заповеди. Духовное возрождение человека через сострадательную любовь й деятельность, улучшение общества через проповедь нравственности й всеединства – такова философская концепция Достоевского. Тема конца света й гибель мира й человека, последующее возрождение й устройство нового мира (золотого века) постоянно соприкасаются друг с другом, переплетаются, составляя единый утопический план писателя переделки Вселенной.

По своим взглядам Достоевскому противостоял Ницше. Ницше стремился создать идеал нового человека – сверхчеловека, призванного уничтожить все лживое, болезненное, враждебное жизни. Его философия должна была занять место того философского нигилизма, приближение которого он видел. Борясь против христианства, Ницше утверждал, что продуктом его является “рабская мораль” – во всяком случае, ему известен лишь “инфантильный, поэтический образ Христа, наделенный сентиментальной мягкостью й пассивностью” (Г. Зигмунд).

Он боролся й против буржуа, мораль которнх считал лживой, й против плебса, угрожавшего, как он полагал, всему благородному й возвышенному. Метафизический лейтмотив ницшеанства имеет следующее содержание: бнтие – зто становление, “вечный круговорот” всего того, что в прошлом уже повторялось бесконечное число раз (“Вечные песочные часы бнтия снова й снова оказываются перевернутими”); идентичное, неизменное Я – такая же фикция, как й истинное бытие. Для современной зкзистенциальной философии важно также й следующее: “Человек, которьій не хочет слиться с толпой, должен прежде всего отбросить свою лень й следовать голосу своей совести, взывающей к вему: “Будь самим собой. Все, что ты теперь думаешь и делаешь, к чему стремишься, – все это не то!” В противном случае ты будешь только манекеном, мыслящим по общему шаблону” (“Несвоевременные размышления”. М., 1906). Этот манекен, мыслящий лишь по общему шаблону, и есть нечто безличное, Мап в философии Хайдеггера.

Іншого змісту й характеру бунт набуває після “смерті бога”, проголошеного Ніцше, хоч насправді, за словами німецького філософа, він “не вбивав бога”, а “знайшов його мертвим у душі своєї епохи”. На цій стадії “метафізичний бунт” переростає в “історичний бунт”, який дедалі більше набирає нігілістичного характеру. Він стає передусім протестом проти історії, що мислиться як дія голих людських сил на земному полігоні, а бунтівники переймаються вірою в можливість її замінити, перетворити відповідно до своїх уявлень про суще й належне.

Найбільш докладно розглядає Камю в “Бунтівній людині” революційний рух Росії від “нігілістів” 60-70-х рр. до сталінської диктатури. Книга створювалася в той час, коли у Франції поширилися відомості про сталінські масові репресії й терор, і значною мірою була реакцією на ці страхітливі злочини. В ній письменник докладно простежує, як “прометеївський бунт” перероджується в цинічний політичний прагматизм і втілюється в терористичну політичну систему, в підмурок якої покладено абсурдну ідеологему: “необхідно задушити свободу, щоб побудувати імперію, а ця імперія в один прекрасний день перетвориться на свободу”. Камю дає нищівну характеристику “радянській імперії”: “Це війни, мракобісся і тиранія, яка тільки відчайдушно клянеться, що стане колись царством “дійсної свободи”.

Б) Міфічний образ чуми і насильницька колективізація, голодомор 1933 року в романі Уласа Самчука “Марія” , Василя Барки “Жовтий князь”, пекельні кола, влаштовані радянською системою своєму народові в романах Івана Багряного “Сад Гетсиманський” і “Тигролови”.

“Чума” Камю та “Чевенгур” Платонова – романи-попередження

(учні аналізують ці твори, не тільки використовуючи знання російської та зарубіжної літератури, а й залучаючи тексти українських авторів).

В) зіставлення з філософським кредо Франса Кафки (за новелою “Перевтілення”).

Учні дають оцінку подіям новели і порівнюють їх із подіями роману “Чума”.

Вчитель демонструє слайди, зроблені з картин Ієроніма Босха, пояснює їхню актуальність сьогодні, їх співзвучність із романом “Чума”.

Які питання ставить перед героями образ чуми:

А) що таке життя;

Б) що значить зберегти гідність перед наступом стихії зла;

В) що значить людське щастя;

Г) що значить релігія.

Які твори світової літератури співзвучні роману Альбера Камю “Чума”?

IV. Домашнє завдання

Підготуватися до характеристики образів доктора Тарру, Понлю, Коттара, скласти розгорнутий план до подій, що відбувалися у зачумленому Орані.

V. Підсумки уроку

Сказати про місце роману “Чума” у світовій літературі, його ідейну спорідненість з іншими творами, його спорідненість з іншими видами мистецтва (висновки підводять учні).

VI. Індивідуальна робота учнів (тестування).

Учні мусять продемонструвати, наскільки уважно вони стежили за ходом двох уроків, наскільки глибоко володіють вивченим матеріалом.

Тестування

1. Що лежить в основі екзистенціалізму?

А) зосередженість на особистості;

Б) ствердження абсурдності буття;

В) заперечення досвіду мистецтва попередніх епох;

Г) претензія на відкриття нових шляхів розкріпаченого слова (“самовитого слова”).

2. Хто з філософів стояв біля витоків філософії екзистенціалізму?

А) Альбер Камю;

Б) Артур Шопенгауер;

В) КарлЯсперс;

Г) Мартін Хайдеггер.

3. Найважливіші поняття філософії екзистенціалізму:

А) життя, узгоджене із законами природи;

Б) поняття свободи вибору;

В) прагнення підкреслити національну специфіку словесного мистецтва;

Г) індивідуалізм;

Д) відчуження.

4. У якому творі Альбер Камю визначив абсурд як “метафізичний стан людини у світі”?

А) “Чума”;

Б) “Міф про Сізіфа”;

В) “Сторонній”;

Г) “Бунтівна людина”. 5. Тематика роману ” Чума”:

А) боротьба з чумою як із хворобою;

Б) боротьба європейського Опору проти фашизму; |і в) зображення людського щастя і нещастя в романі.