Роман Айтматова “Плаха”
Власне такою ж злободенністю у необхідності домінанти духовного начала в людині, багатством філософської проблематики, осмисленням людських взаємин з природою, нерозумне споживацьке відношення до якої може принести непоправні втрати, відзначається і наступний, не менш резонансний роман письменника “Плаха” (1986) – твір, який побачив світ у рік апокаліптичної Чорнобильської катастрофи. Певною мірою це роман-катастрофа, де художньо вмотивовується катастрофа людської особистості (як і моральних покидьків, так і бажаючих ствердити
Це роман про необхідність пошуків Бога як рятівного начала у людському існуванні. У творі декілька сюжетних ліній. Одна з них пов’язана з долею Авдія Калістратова – колишнього семінариста і невтомного шукача істини. Друга – це життя трудівників-скотарів на Іссик-Кулі. Третя – боротьба за виживання і за продовження роду вовків Акбари і Ташчайнара, що виступають свідками і сучасниками усіх трагічних подій і є своєрідними образами-символами (такі художні аналогії
Оповідь ця включена в сюжетну канву роману, усуваючи часові і просторові бар’єри в окресленні вічних протистоянь добра і зла, пошуків у складних лабіринтах життя правди, котру, на жаль, у земному житті неможливо утвердити: підлість і зрада, байдужість і кар’єризм, що прикривається пустою демагогією, існували завжди. Використання вставних сюжетів, ретроспекцій (часто вони можуть навіть виконувати функції роману у романі, як, скажімо, своєрідний відступ від євангельської фабули в інтерпретації долі Ієшуа (Ісуса) у романі “Майстер і Марга-рита” М. Булгакова) досить поширений прийом у літературі. Вставні новели “Чорне вогнище” і “Бхілайське вогнище” допомагають глибше зрозуміти ідейний зміст “Собору” О. Гончара.
Врешті без “Легенди про Великого Інквізитора” у “Братах Карамазових” Ф. Достоєвського багато втратив би поліфонізм твору, менш виразним був би містично-філософський смисл роману. Кажуть (і це поза всяким сумнівом), що коли б вилучити з “Тихого Дону” М. Шолохова щоденник білого офіцера (невдатного коханця Лізи Мохової), то геніальний роман класика теж міг би втратити якийсь особливий фон.
У центрі роману “Плаха” Ч. Айтматова – нелегка доля у пошуках смислу життя, у пошуках Бога (пошуки ці закінчуються трагічно) виключеного із семінарії Авдія Калістратова, який через прагнення модернізувати християнське вчення до нових умов часу розійшовся в поглядах з офіційною церквою і творить свою власну релігію за принципом: “Моя церква – це я…” У чомусь це було своєрідне новітнє толстовство – заперечення зла і насильства, але і непротивлення йому, намагання робити добрі справи, нести любов. Однак, на відміну від духовного вибору славетного класика-графа, для Авдія ідеалом залишається Хрис-тос, подвиг і муки якого намагається осягнути герой у найтяжчі хвилини життя.
Змальовуючи складну боротьбу за існування як людей, так і звірів (вовків Акбари і Ташчайнара), так і беззахисних тварин, які служать здобиччю для інших (розстрілювані озвірілими ловцями сайгаки), письменник ставить болючі, так і нерозгадані віками питання: чому “у звичайнісіньких для людства речах криється джерело добра та зла на землі”; на що спрямовують свій розум та енергію люди – “на добро чи зло, на творення, чи на руйнацію, “чому зло майже завжди перемагає добро”.
Сам головний герой твору Авдій намагається утвердити любов і добро власними вчинками, однак прагнення його розбиваються об жорстокі реалії гріховного світу: бажання навернути на праведний шлях наркоманів, що торгують анашею, благородні жести у прощенні за спроби посягання суспільних покидьків на його життя – все це закінчується поразкою.
Само добро тут залишається лише абстрактною ідеєю. Великодушних вчинків не можуть та й не бажають зрозуміти ні збирачі коноплі (Петруха, Гришан, Льонька, Махач), ні тим паче озвірілі виконавці держ-плану, а насправді бездушні руйнівники, на чолі з Обер-Кандаловим (звироднілим садистом-надстроко-виком, вигнаним зі служби за сексуальне збочення).
Характерно, що навіть середовище вовків у своїй споконвічній боротьбі за виживання і продовження роду виявиться менш хижим і значно благороднішим за звірів у людській подобі: вовчиця Акбара не зачепила беззбройного і беззахисного Авдія Калістрато-ва, відчувши добрі наміри людини, яка ніжно гралась з маленькими вовченятами, вона ж пізно прийшла на клич розіп’ятого на дереві свого знайомого, так і не змігши врятувати його від знавіснілих у люті й садизмі руйнівників моралі і природи Обер-Кандалова, Ми-шаша, Кепи, Гамлета-Галкіна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)