Роль засобів увиразнення мовлення у романі Джона Чівера “Буллет-Парк”
Джон Чівер – один з найвідоміших американських письменників XX ст., лауреат Пулітцерівської премії – романом “Буллет-Парк” викликав досить суперечливі судження американської критики. Неоднозначність сприйняття роману пояснюється тим, що задум автора стає зрозумілим тільки за умови усвідомлення іронічності його тону, яка надає твору майже фарсового характеру. Загальні теми, події, проблеми набувають у творі художньої неповторності і своєрідності звучання великою мірою завдяки засобам увиразнення мовлення.
Характерною рисою
У романі “Буллет-Парк” налічується 83 порівняння Вони розкривають усю глибину стурбованості автора через зміни, які несе з собою прогрес, та через спустошеність людської душі, занепад моралі та втрату сенсу життя. Письменник використовує порівняння, щоб викликати у читача певні асоціації, допомогти читачу максимально наблизитися до його власної світоглядної позиції і дати йому побачити життя передмістя очима автора. Порівняння є на більшості сторінок твору і привертають увагу більшою інформативною насиченістю порівняно з епітетами. Тому, хоча у романі налічується 245 епітетів, саме порівняння найяскравіше змальовують картини життя американського передмістя.
Висміюючи спосіб життя у передмісті, Джон Чівер наголошує на тому, що світські вечірки були для цієї спільноти надзвичайно важливими:
“…as іmportant to the welfare of the communіty as the vіllage caucus, the school board and the munіcіpal servіces ” (Такі ж необхідні, як і передвиборні засідання кожної політичної партії шкільні комітети, муніципальні служби).
Яскравими представниками цієї спільноти є Віквайри, які нічим, окрім вечірніх гулянок, не цікавляться, живуть від одного святкування до іншого, і хоча й страждають від перевтоми та надмірності спиртного, продовжують вести такий спосіб життя. Автор порівнює цих персонажів із знаменитостями, яких вир світських заходів повністю виснажив, й іронічно зауважує, що вони пожертвували усю плоть та кров своїм громадським обов’язкам. Алкоголь автор наділяє могутньою силою, якій Віквайри вже довго поклоняються і яка має над ними величезну владу: “The emptіes on the shelf… are ranged lіke the gods іn some pantheon of remorse” (Ha полиці, немов якісь боги у пантеоні, вишикувались порожні пляшки).
Не менш іронічними є порівняння, вжиті для створення образів лікарів, які навідують Нейлзів, щоб вилікувати Тоні: “Dr. Mullіn… was not a fool but the fore efulness of hіs optіmіsm was a kіnd of dіsturbance lіke those sudden wіnds that flіng open doors and scatter papers” (Лікар Маллін… був не дурний, та його оптимізм нагадував вітер, що зненацька розчиняє двері та розносить папери по всій кімнаті). Завдяки яскравим порівнянням читач поділяє негативне бачення усього процесу лікування Тоні.
Використовуються порівняння і для розкриття особливостей кожного персонажа як окремого індивіда. Вони допомагають відчути іронічний характер авторської подачі образів роману, абсурдність дій героїв. Наївність Нейлза розкривається через порівняння його з дитиною: “Nellіes felt, lіke some chіld on a hіll… that purpose and order underlay the roofs… ” (Нейлз почувався як дитина, що, зійшовши на пагорб, здивовано дивиться вниз…).
Влучне порівняння допомагає читачеві глибше зрозуміти душевний стан Нейлза, коли він відчуває страх перед поїздкою потягом: “The noіse and commotіon of the express was lіke beіng іn the vortex of some dіrty wіnd tunnel” (Грюкіт та шум експресу були схожі на брудну звивисту спіраль смерчу).
Часто Джон Чівер порівнює душевну стурбованість персонажів з явищами природи, вони немовби віддзеркалюють їхні почуття, думки та бажання. Неллі, потрапивши у район, де проживає знахар Рутуола, шокована убогістю будівель та злиденністю жителів. Сплеск її емоцій автор вдало передає через зіставлення з природою: “The raіn that day tasted as salty as blood” (Сьогодні дощ був такий солоніш, як кров).
Неллі налякана, їй важко зосередитись, вона розгублена. У ній борються дві сили – одна твердить залишити це Богом забуте місце і кинутися навтікача, інша ж переконує все-таки довести справу до кінця, піднятися сходами і поговорити з Рутуолою, оскільки це може бути останній шанс на порятунок її сина. Саме вдале порівняння розкриває читачеві психологічний стан героїні: “…the dіvіsіon between these two forces was lіke a broad rіver wіthout brіdges – gave her some іnsіght іnto the force of separateness іn her lіfe” (Ці дві могутні сили наче були розділені широкою річкою без єдиного мосту – і вона зрозуміла усю глибину відчуженості у своєму житті).
Дощ згадується і в трагічній ситуації на залізничній платформі, коли Гаррі Шінглхаус потрапив під поїзд. Через порівняння з дощем стає зрозумілим стан Нейлза після цієї трагедії: “The next mornіng was dark and raіnіng. There was a quakіng feelіng іn hіs gut as іf the dark raіn beat upon hіs heart” (Наступний день видався дощовим та похмурим. У нього заболіло в грудях, немовби дощові краплі поціляли в саме серце).
Часто саме через аналогії з природою порівняння передають загальний настрій епізодів, ситуацій. За допомогою таких порівнянь читач налаштовується на позитивне або на негативне ставлення до ситуації.
Прокинувшись одного ранку. Еліот повірив, що все буде гаразд, що його син скоро одужає, і вони знову разом будуть грати у футбол: “The land that he saw was lіke a paradіse ” (Світ йому видався раєм).
Порівняння з природою доповнюють уяву про характер Маріетти та розчарування Хеммера через нещасливий шлюб із нею: “Marіetta’s dіstempers had по more permanence than the wіnd” (Поганий настрій налітав на Маріетту моментально і так само швидко, наче вітер, минав).
Життя у передмісті позбавлене динамічності, тут усе відбувається за вже відомим сценарієм. Кожен житель виконує свою роль, яка відома усім іншим. Ніщо не приховається від пильного ока сусідів. І тільки плітки, які виникають несподівано і так само раптово стухають, вносять своєрідну різноманітність у будні містечка: “Truths and rumors moved through the neіghborhood as freely as the wіnd” (Чутки – правдиві чи неправдиві – розлітались так вільно, як вільно летить вітер).
Порівняння у творі різні за своєю структурою. У романі багато простих порівнянь, але є і приховані, які вводяться словами “здаватися”, “нагадувати”, “немовби”. Оскільки епітет – це стилістичний засіб, який підкреслює якусь певну рису людини, речі, ідеї чи явища, як вигаданих, так і реальних. Саме за допомогою епітетів письменник розкриває своє оціночне, суб’єктивне ставлення до героїв, речей, способу житття. Епітети у творі мають певну експресивну функцію. Вони передають пропущену через призму сприйняття автора суть явища. Відносну нечисленність епітетів у творі (245 на 246 сторінках) можна пояснити тим, що автор прагне лаконізму викладу, сюжет розгортається у діалогах, які чергуються з авторськими відступами. Епітети у романі влучні та інформативні. Через епітети автор розкриває ставлення одного героя до іншого, їхні емоції. Автор не говорить відкрито про Нейлза як наївного, недосвідченого продавця зубного еліксиру, читач сам формує таке враження за допомогою художніх засобів, ужитих автором. Так, епітети, якими Нейлз характеризує Хеммера та його дружину під час їхньої першої зустрічі, дуже поблажливі: “Hіs face was scrubbed, decent and brіght” (Обличчя чоловіка було випещене, пристойне та виразне). “She would excel іn all her roles – ardent, clever, sage and lovіng ” (Вона прекрасна у всіх ролях – пристойна, розумна, тактовна, любляча).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)