Роль ліричних відступів в одному з добутків російської літератури XIX століття
, ЩоСтала через історію героя й сюжет, через об’єктивне оповідання. Сам Пушкін писав, що під романом він
Має на увазі “історичну епоху, розвинену на вигаданому оповіданні”. Але Пушкін писав не просто роман, а роман
Віршований. У листі до П. А. В’яземського він ясно вказав на ці особливості “Євгенія Онєгіна”: “Пишу не роман, а роман в
Віршах – диявольська різниця”. Цими словами Пушкін підкреслив нетрадиційність свого роману. У восьмому розділі автор
Називає свій добуток “вільним”. Що ж пропонує ця воля.
Читачами. Головна роль у романі належить авторові, він є центрами ліричного оповідання.
Добуток буяє численними ліричними відступами. Ліричні відступи в першому розділі мають
Біографічну спрямованість. У першому розділі автор оповідає про молодість і згадує про південне посилання, у шостому розділі
Автор прощається з молодістю, у восьмому розділі розповідається про ліцейські роки, коли “у садах ліцею” йому стала
“бути Муза”. Ці рядки ще раз підкреслюють те, що Пушкін є й героями роману, і його авторами, особистостями
Творчої,
Однієї з найважливіших тем ліричних відступів у романі є зображення природи в різну пору року. Пушкіна сам
Написав у примітках до “Євгенія Онєгіну”: “Сміємо запевнити, що в нашім романі час розчленований по календарі”. Можна
Легко відновить у пам’яті хід часу. Улітку Онєгін відправляється в село: “Два дні йому здавалися нові відокремлені поля,
Прохолодь похмурої діброви, журчанье тихого струмка…” Нудьгуючи й нудячись, проводить Онєгін осінь у селі. Узимку збираються
Гості на іменини Тетяни. Зима – весела пора року, урочисте й ошатне: “опрятней модного паркету блищить річка,
Льодом одягнена”, “веселий миготить, в’ється перший сніг, зірками падаючи на брег”. Навесні, коли: “гнані весняними променями, з
Околишніх гір уже снігу втекли мутними струмками на потоплені луги”, Ларіни відправляються на “ярмарок наречених”. Та або
Інша пейзажна картина служить “заставкою” до нового етапу в житті герої роману. Життя людини й природи нерозривно
Зв’язані між собою. Весна визначається як!
“пора любові”, а втрата здатності любити рівняється з “бурою осіни холодної”. Подібно тому, як поміняють один одного
Пори року, народжується й умирає, потім знову народжується все живе, тече й життя людини: переміняються покоління,
Приходить “розквіт” і “увяданье” людської душі: “або із природою жвавої зближаємо думою збентеженої ми увяданье наших
Років, яким возрожденья немає?”
Автор нерозривно зв’язує духовність і високі моральні якості своїх героїнь із її близькістю до природи: “вона
Любила на балконі попереджати зорі схід”.
Екскурс у російську історію, знайомство з визначними пам’ятками Москви й Петербурга розсовують історичні й
Територіальні рамки роману. Подорож в історію – це ще один ряд авторських ліричних відступів, які
Виражають відношення автора до російської історії й до Москви – святині Росії, російської гордості: “Дарма чекав Наполеон,
Останнім щастям упоєний, Москви уклінної із ключами старого кремля: ні, не пішла Москва моя до нього з
Винної головою. Не свято, не прийомний дарунок, воно готовила пожежу…”
Авторські описи побуту й вдач суспільства того часу знайомлять читачів зі світським Петербургом, у салонах якого
Зібране “блискуче” і “безособове” світське суспільство, що у той же час є носієм витонченої культури, і
Московським дворянством “більше домашнім”, але дурними й обмеженим, і, нарешті, мешканцями поміщицьких садиб, в описі
Яким простежується глузлива інтонація автора.
На сторінках роману автор знайомить читачів з життям мистецтва того часу. Ми є безпосередніми учасниками
Театрального життя. Неможливо не уявити собі що летить, “як пухнув від вуст Эола” Істоміну, ” Фонвизина, щоблищить,”,
“перейнятливого Княжніна”.
Через ліричні відступи Пушкін виражає свій відношення до таких вічних і незмінних понять як дружба,
Шляхетність, відданість, любов. Поет високо цінує ці людські якості. Але життя зіштовхувало Пушкіна не тільки з
Кращими проявами цих моральних цінностей. Не випадково в романі з’явилися такі рядки: “Кого ж любити? Кому ж
Вірити? Хто не змінить нам один?” У житті поета, як і в житті його героїв, зустрічалися й такі “друзі”, від яких
“урятуй нас, Боже”.
Нерозривний зв’язок автора й читача. Пушкіна постійно підтримує зв’язок із читачем: поет ділиться з нами міркуваннями
Про життя, які теж являють собою ліричні відступи: “але смутно думати, що дарма була нам молодість
Дана…” Пушкін тривожиться майбутнього свого й свого утвору: “бути може, у літі не потоне строфа, що складається мною”.
Ліричні відступи зіграли немаловажну роль у побудову роману, вони дали можливість розсунути границі
Добутку, відбити в романі російське життя у всіх її проявах, дозволили об’єднати текст роману в єдине ціле.
Створюючи роман, Пушкіна разом зі своїми героями взрослел, ціною втрат і щиросердечних роздирань, піднімався на більше високу
Щабель духовного розвитку
(2 votes, average: 3.00 out of 5)