Родинно-обрядова творчість
Родинно-обрядова творчість – це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять частину народних традицій. У минулому ж вони не сприймались лише як традиція і кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно-ритуального значення.
Система родинної обрядовості є однією з найархаїчніших в усній народній Творчості (за давністю виникнення та творення вона поступається лише магії та календарній обрядовості). Вона зароджувалась
Як і календарно-обрядова творчість, родинна обрядовість виникає на основі тотемічно-анімістичних вірувань та культів і тісно пов´язана з магією. В архаїчні дослов´янський та праслов´янський періоди ритуально-обрядова система, пов´язана з плином людського життя, була дуже різноманітною і включала багато етапів. Деякі з них у ході історичного розвитку віджили, інші – значно видозмінились, втративши
З-поміж усього розмаїття до нашого часу збереглися лише системи обрядів весілля, народження дитини, смерті та ритуальні дії, пов´язані із закладенням та будівництвом нового дому та новосіллям.
Для наших далеких предків, які поділяли світ на “своїх” і “чужих”, “живих” та “мертвих”, усі ці обряди були пов´язані з переходом межі та переселенням в інший світ. Так, наречена повинна була переходити у світ “чужих” (інше плем´я, рід, до родичів свого чоловіка); покійник відправлявся у світ “мертвих” духів; а новонароджений – навпаки – із потойбіччя у світ “живих”; при переселенні в інший дім (а це у період кочування племен, як правило, було пов´язано з переселенням на іншу територію, часто значно віддалену від місця попередньої стоянки), люди переселялися у світ “чужих” (інший ліс, річка, поле тощо – відтак – інші духи, що володіють цією територією), який згодом, після виконання певних ритуалів, повинен був стати світом “своїх”.
Ймовірно, що, окрім вище згаданих обрядів, були й інші, які не збереглися, а ті, що дійшли до нас у видозміненій формі, зберігаючи значні нашарування пізніших епох, доносять відгомони далекої доісторичної доби.