Народна творчість і сьогодення

Не буду з’ясовувати, що таке народна творчість, бо більш-менш чітке виз-нпчення цього поняття існує, хоча універсального визначення немає, бо жанрова різноманітність дуже велика, а специфіка розвитку того чи іншого жанру що строкатіше. Визначень на сьогодні існує багато, та всі вони не охоплюють глибинної суті народної Творчості, бо вона в деяких своїх жанрах намагається бути консервативною (весільні пісні або інші, що пов’язані, наприклад, із Сиитвечором, Різдвом, народинами, хрещенням, похоронами тощо). Та все ж у переважній більшості

народна творчість є щось особливе у суспільному житті. Можливо, для цього треба сприймати її не як фольклор, що застиг на сторінках багатотомних видань, а як процес, що викликає до життя певні жанри, які г необхідними в той чи інший момент історичного розвитку.

Для прикладу хочу назвати такі жанри народної творчості, як анекдот, народна усмішка, сучасне весілля, прислів’я, приказки, примовки. З’явився такий вид народної творчості, як міський фольклор. А я б ще додав студентський фольклор, шкільний, дитячий.

З одного боку – це сучасна творчість, забарвлена сучасною лексикою, з іншого боку – це

все-таки творчість, яка не має авторства і має безліч варіантів, що поширюються усно і в друкованому вигляді. Ось приклади таких жартівливих примовок із шкільного навчання: “Щоб поділити дріб на дріб – треба їсти білий Хліб”. Або з уроків хімії: “Аш два о плюс пшоно, а додати натрій хлор, – то І буде вам кандьор” (кандьор – це діалектна назва кулешу).

Особливо мене вражає великий набір примовок, спрямованих на виховання культури мови. Призначення цих примовок – навчити дітей (а може, і не тільки дітей) ввічливо й правильно розмовляти, правильно використовувати слова і не насмічувати мову, оберігати її від різних нашарувань та грубої лексики.

Мої спостереження на канікулах у бабусиному селі. Проходить мимо гурту і юдей якийсь парубійко і байдуже до когось вітається: “Здоров!” І тут же негайнії відповідь-примовка: “Здоров” – до коров, а до людей – “здрастуйте”. Або таке: відповідаючи на якесь питання, хтось із дітей каже: “Да”. А у відповідь чує: “Да” – свиня вуха пооб’їда” (це має означати, що треба казати українською мовою “так”). Часте й невиправдане вживання “ну” тут же буде припинене щуваженням: “Не запрягав, то й не нукай, поганяти не будеш”. І вже на геть неввічливе привітання “здрасьтє” отримаєш відразу: “Не засьтє” (це означає: привітайся по-людськи). Або вживання слова “жалко” замість “жаль” викликне таке зауваження: “Жалко у бджілки”. І ще: часто діти, які особливо не тур-ьуються про те, як вони спілкуються, замість запитального “що” можуть сказані: “Га?” На таке неввічливе “га” не забариться відповідь: “З’їж те, що плига!”

І даремно дехто вважає, що фольклор – це щось історично минуле, що зберігається у фольклорних збірниках. Народна творчість жива, допоки живе народ, Який створює нові види, жанри і реагує на всі суспільні процеси, що відбуваються в Україні. Треба тільки бути уважним спостерігачем, а може, й дослідником, наприклад дитячого фольклору. А останнім часом навіть почали говорити про іучасну жаргонну мову. Це негативне явище стало завойовувати свій простір у спілкуванні, особливо це властиво підліткам. Упевнений, що народна мудрість і тут не забариться – відреагує відповідним чином, щоб викоренити це явище і нашої милозвучної та красивої мови. Але це зовсім інша тема.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Народна творчість і сьогодення