Робота над твором В. Дрозда “Ирій” (1974)

3.1. Виразне читання та переказування найвагоміших епізодів твору.

3.2. Тема: Розповідь про життя людей сучасного колгоспного села, їх турботи й прагнення у перші повоєнні роки.

3.3. Ідея: Возвеличення молодої людини (Михайло Решето), яка перемагає в боротьбі з міщанськими пережитками.

3.4. Основна думка: В житті кожної людини є вічне і швидкоплинне.

3.5. Жанр: Весела, іронічно-химерна повість. Ця повість поетична й сатирична, вона весела й подекуди сумна.

3.6. Особливості твору:

А) письменник кладе в основу твору не казку, не легенду,

тради

Ційний – всесвітньо знаний український гумор, власне, один

Його найдавніший і найменш нині розширених жанрів – не

Билицю, нісенітницю.

Б) В. Дрозд сміливо з’єднує химернії давньої народної небилиці із

Не менш щедрим внутрішнім світом нашого сучасного підлітка.

3.7. Сюжет.

У творі переконливо замальовується становлення характеру підлітка на початку п’ятдесятих років. Оптимістичний пафос її – в боротьбі найчесніших громадян, трудівників повоєнної відбудованої пори з силами, що прагнули нажитися на тимчасових труднощах, на горі народному, вдовольняючи свої куці

обивательські інстинкти. Ідейно-художня концепція повісті саме в тому і полягає, що підліток Михайло Решето, який втратив на війні батька, живе на материні нелегкі трудодні, усім єством своєї чистої душі воює за людяність, за добро й красу, за те, що ми називаємо високими ідеалами, воює супроти потвор, породжених міщанством.

У цій боротьбі М. Решето не самостійний. На його боці – правда нашого нового життя, правда наших ідей, глибоко, з молоком матері,

З першим друкованим словом, з першим напутнім словом учителя засвоєна підлітком. На його боці – народжені нашим прекрасним часом нові люди сучасної епохи Паровозники. Образ Паравозників, батька і сина, образ який мов променем проймає увесь твір, надаючи йому особливої суспільної ваги. Образ Паровозника западає в душу, запам’ятовується. “Ступав він повільно, натруджено, трохи розвалькувато, наче пакульські чоловіки, коли вертали з косовиці, а мене не полишало відчуття, що це не Паравозник іде, а самі Соснові, Піщані, Рибальські, Зелені, Радульські, Пакульські вулиці й вулички пливуть навстріч йому і розступаються, як вода перед кораблем…” Виразно і точно сказано. Місію оновлення суспільства, формування Людини взяло на себе наше славне робітництво.

Головний герой повісті – Михайло Решето належить до тих хлопчаків, які горобця можуть назвати дрофичем, а курку – страусом їхня уява щедра від природи Від колискової.

Герой народних нісенітниць, людина весела і вдатлива, яка нагадує дечим барона Мюнхаузена, уміє витягти себе за чуба з болота, спуститися з неба, доточуючи вірьовку, на якій висить, уривками тої ж таки вірьовки, він спромагається на багато див, матір’ю яких є напрочуд плідна, розкута народна фантазія.

3.8. Композиція.

Твір складається з восьми частин:

– “Зелена корова Манька”;

– “Вечірня прогулянка по Ирію”;

– “Солом’янини”;

– “Винарія дядька Дениса”;

– “Чудище Собанеревої гори”;

– “Любовна драма Михайла Решета”;

– “Перелітні птахи”;

– “Наукова експедиція на Кукуріківщину”.

Експозиція: Знайомство з головним героєм твору Михайлом Реше-тилом; його матір’ю, родичами.

Зав’язка: “відліт” Михайла в Ирій.

Кульмінація: Рішення хлопця вирушити в експедицію аби не відступати перед труднощами, довести собі, що він – людина; виконати наказ матері – знайти справжню батьківську могилу.

Розв’язка: Вирушення експедиції у подорож на Кукуріківщину.

3.9. Особливості назви твору.

Пакульський хлопець Михайло Решетило відлітає в Ирій (Прієм називається перша зупинка “відльоту” автобіографічного героя, містечко, куди його, підлітка, забирають дядько та тітка закінчувати школу).

Пакуль – місце, звідки бере початок і де завершується містерія людського життя Дроздового героя.

3.10. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору. Фронтальне опитування.

3.10.1. “Зелена корова Манька”.

– Яким у творі зображений дядько Денис? (“…Ласкаво погладжуючи Барилкувате черево в якім тільки-но зникла третя сковорода яєчні І відро густочервоного, як буряковий сік, морсу, що у восьме, дев’яте І десяте я неодмінно ходитиму до міської школи і він зробить з мене Людину…”)

– Що було характерним для матері Михайла (“…Мала єдину слаБість – різала кожному у вічі щиру правдоньку, мовила од мисника, Вимахуючи правицею, наче рубала тупою сапкою осот на городі…”)

– Про що вона мріяла? (“…аби Михаль не крутив волам хвости”) Поясніть висловлювання жінки.
– За що мати Михайла дорікала тітці Дорі? (“Сестрина скнарість – вдячна тема для материних примовлянь. Побазарювавши в місті, мати виходила на колодки і доскіпливо перелічувала, що відвезла сеСтрі на гостинець і чим оддячила Дора: зворушена власною щедрістю, мати приголомшувала бабів мішками картоплі, капусти полови Рукавичками ману, квасолі, сушні та крохмалю… А від сестри маю Отакенну дулю…”)

– Яким чином дядько Денис допомагав матері героя повісті? (“Дядько Денис у материних примовляннях уособлював саму доброту, бо згляНувся на її вдовину долю і не відмовляв викосити латку луг, накоПати торфу на болоті, поставити плетінь довкола городу чи приВезти ломаччя з лісу…”)

– Як реагувала тітка Дора на плітки матері Михайла стосовно себе? (“..на що тітка розпалювалася, махала білим ридикюлем і перелічувала Майже нові хустки, кофти і Денисові штани, що їх віддала невдячній Кабульській хводі, банки варення, компотів, булки, оселедці, цукор, Що пливли з її щедрих рук у Пакуль, до невдячного рота отої, мовляв, Тринькачки, яка не знає ціни заробленій копійці, якій здається, що В місті гроші самостійно ростуть, наче під її плотом лободи…”)

– Що подобалося Михайлу в тітці Дорі? (“…Відколи вона торгувала, Не переводилися солодощі. Найчастіше вона пригощала какао з молоКом та цукристими рогаликами, що похрустували на зубах, і місто Мого раннього дитинства мало смак звареного на молоці какао…”)

– Чим був Пакуль для героя твору? (“Пакуль – тільки передпокій Твого справжнього буття, випробовування, прелюдія, навіть не пеРеднє слово, а лише епіграф заповітної книги, написати яку сповнене Палке твоє серце…”)

– Яким вважав життя Михайло у свої юнацькі роки? (“Моє життя В ці роки – саме чекання, передчуття празника, невимовного преКрасного й ідеально чистого…”)

– Як сприйняла інформацію Параска про те, що її син буде навчатися у місті?

– Опишіть зовнішність директора сільської школи, застосовуючи текст твору. (“…Сидів директор з одутлуватим фіолетовим обличЧям, лагідними благодушними очима і родимкою на пухлій щоці…”) Про що вона свідчить?

– Чим пояснив хлопець директору школи про свій від’їзд до Ирію? (“Поки що я потрібен Ирію, на берегах Неволі та Живця. А завтра… Завтра нові світлі обрії переді мною. Людям мого – акторського – фаху Не випадає глибоко вкорінюватися. Народ прагне нашого живого слова, А мистецтво – це щоденна самопожертва. Снідаєш у Москві, обідаєш У Києві, а вечеря на тебе жде в Одесі. І так – усе життя…”)

– Чому найперше для Михайла театр, а не література? (“Наше красНе письменство успішно розвивається, а театр поки що, відстає від Життя. Народ кличе на сцену. І я йду”),

– Чого мав набути хлопець у майбутньому у театральній діяльності? (“Історія світового театру не знає великих акторів без глибокої Внутрішньої культури. її ще мушу набути…”)

– Про що мріяв Решето, коли потрапив у місто? (“В моїх очах меРехтіли вогні великого міста, величезні афіші про виставу з учасТю Михайла Ирія (бо що таке – Решето?) Майдан перед театром запруджено людом, поклонники і поклонниці з квітами, відчай в очах тих, кому не поталанило з квитком…”)

– Чим пояснити, що найяскравіші дитячі спогади хлопця пов’язані з Ирієм? (“…Коли в місті і вибухали німецькі авіабомби і ночами над Ним червоніли пожежі, ми жили на краю Пакуля, і повз нашу хату йшли І йшли чорні з облич, обездолені ирійці,…уже по визволенню я раптово Захворів і в безпам’ятстві помирав на печі, біля холодного комина”)

– У чому виявлялися гуманні прагнення Михайла стосовно зароблених ним грошей у театральній діяльності? (“…Зароблені ж талаНовитим лицедійством на сцені світових театрів гроші висилатиму Пакульскій бібліотеці,…заасфальтує дорогу від Пакуля до Ирію, доРогу, де щовесни і щоосені тонуть у безодній грязюці машини, підводи Й люди…”)

– Чим була стурбована Параска щодо свого сина? (“Щодо з ним ото з весни було лучилося, аж досі мені страшно: і увечері при каганці Пише, і вранці, до корів, пише, і вдень свиню на вигін вижене сяде Під коморою й пише… А я ви думає, чи йому від тих книг у голові не повредило?”)

– Як дядько Денис ставився до тих, хто пише вірш? (“Для віршів Великого ума не треба, це не річний фінансовий звіт водо контори, Де за кожного цифрочкою – велика вода. Для хлопця, якому самоТужки у люди вибивалися, це непутяще заняття. Хоч і є люди, які З віршів чималий знак мають…”)

– Чому для Михайла Пакуль – це названа минувшина, вчорашній день?