РІСАЛЬ-І-АЛОНСО, Хосе
(1861 – 1896)
РІСАЛЬ-І-АЛОНСО, Хосе (Rizal у Alonso, Jose; повне прізвище – Рісаль Меркадо-і-Алонсо, Хосе – 19.06. 1861, Каламба, пров. Лагуна – 30.12.1896, Маніла) – філіппінський іспаномовний письменник.
Рісаль-і-Алонсо народився у багатодітній сім’ї заможного філіппінського орендатора Франсіско Меркадо-і-Рісаля. Ще змалку Рісаль-і-Алонсо проявив надзвичайну обдарованість, особливо у царині мистецтва. Вже в п’ять років він вільно читав книги іспанською мовою, майстерно малював, ліпив фігурки із глини. Від матері – Теодори – жінки високоосвіченої,
Початкову освіту Рісаль-і-Алонсо здобув у старовинній єзуїтській колегії “Муніципальний Атенеум” у Манілі, яку закінчив в 1872 р. Вже на роки навчання в колегії припадають перші літературні спроби: він писав п’єси і поеми іспанською та рідною тагальською мовами, а також наукові трактати. У 1877 р. Рісаль-і-Алонсо вступив у найдавніший філіппінський університет Св. Фоми. Навчання в університеті поєднував з літературною діяльністю. У його тогочасних віршах звучать національно-патріотичні мотиви. Найвідомішим
У1887 р. Рісаль-і-Алонсо ненадовго повернувся у Манілу, де займався лікарською практикою, зокрема зробив вдалу операцію, яка допомогла повернути зір його матері. Наступного року Рісаль-і-Алонсо через США повернувся у Європу, де налагодив тісні зв’язки з емігрантськими колами і включився в активну політичну діяльність, спрямовану на підтримку національно-визвольного руху на Філіппінах. Після остаточного повернення на батьківщину у 1892 р. Рісаль-і-Алонсо виступив ініціатором створення першої національної політичної організації – Ліги Філіппін, метою якої стало об’єднання країни та її захист від засилля іспанських колонізаторів. І того ж року, злякавшись впливу молодого патріота на народні маси, колоніальна влада оголосила Рісаль-і-Алонсо небезпечним державним злочинцем і заслала письменника на о. Мінданао. У 1896 p., після того, як національно-визвольна боротьба на Філіппінах почала переростати у збройне повстання, іспанська влада, налякана величезним авторитетом Рісаль-і-Алонсо серед патріотично налаштованих кіл філіппінської молоді, публічно стратила письменника.
Ідейний та естетичний вплив Рісаль-і-Алонсо, за словами В. Макаренка, і по сьогодні відчувається у найрозмаїтіших сферах філіппінської культури, але насамперед він був письменником, публіцистом, перекладачем, редактором, просвітником і реформатором націоналістичного спрямування, прихильником мирних засобів боротьби за демократичні реформи, що передбачали “асиміляцію” Філіппінських островів “матір’ю-Іспанією”. Під кінець життя Рісаль-і-Алонсо фактично розірвав відносини з офіційною релігією, але залишився вірним “власній вірі”, став деїстом, який сповідує “релігію розуму”.
Літературний спадок Рісаль-і-Алонсо, незважаючи на його трагічно коротке життя, є достатньо значним і різноманітним. Свою творчу діяльність Рісаль-і-Алонсо розпочав як поет. Основу його поезії складає патріотична, волелюбна лірика. Ідеї відданості батьківщині, народу, рідній землі, критичне ставлення до колоніальних порядків пронизують практично усі поетичні твори Рісаль-і-Алонсо. Його перші вірші – оди “Магеллану” (“Magellan”) і “Просвітництво”(“Illustracion”) були опубліковані у 1875 р. Надзвичайно популярними стали поезії Рісаль-і-Алонсо “До філіппінської молоді” (1879) і “У мене просять вірші” (“Me piden versos”, 1889), “Квітам Гейдельберга”(1886), “Мій притулок” (1886), “Гімн Талісаю”(1895), “Останнє прощай”(напис, у ніч перед стратою, опубл. у 1897 р. у Гонконгу).
Крім віршів, Рісаль-і-Алонсо писав гострополемічні публіцистичні статті та памфлети, в яких виклав свою національно-патріотичну програму: “Філіппіни через сто років” (1889-1890), “Видіння брата Родрігеса”(1889), “По телефону” (1889), “Про лінощі філіппінців” (1890), “Філіппінцям” (1892) та ін.
Драматургічна частина літературного доробку Рісаль-і-Алонсо представлена одноактними сатиричними антирелігійними комедіями “На березі Пасига”, “Рада богів” (пост. 1880). Рісаль-і-Алонсо одним із перших почав пробуджувати у своїх співвітчизників інтерес до філіппінської народної творчості, займався популяризацією її у Європі, видавши у Лондоні англійською мовою у 1889 р. “Зразки тагальського фольклору”, “Дві східні казки”, а також опублікувавши іспанською мовою у 1890 р. оброблену ним легенду “Марія Макілінг”.
Патріотичним пафосом пронизана й художня проза Рісаль-і-Алонсо. Вона підпорядкована принципам романтичної поетики, зі стрімким розвитком дії, дещо заплутаною сюжетною інтригою, елементами “таємничого”, різким протиставленням негативних та позитивних героїв. Рісаль-і-Алонсо встиг створити два романи. У романі “Не торкайся мене ” (“Noli me tangere”, 1887) письменник створює широку картину життя свого народу у другій половині XIX ст., піддає критиці жорстокість іспанських колонізаторів, засилля католицької церкви. Головний герой роману Хуан Хрісостомо Ібарра повертається з Європи на батьківщину, мріючи розгорнути широку просвітницьку діяльність, яка повинна полегшити життя його народу. Але після переслідувань представниками влади, розчарування у коханні й ув’язнення він змушений знову залишити свою країну.
Роман “Флібустьєри” (“ElFilibusterism”, 1891) продовжує сюжетну лінію попереднього твору і також сповнений протесту проти засилля іспанських колонізаторів на Філіппінах, духом героїчної боротьби народу за незалежність своєї країни. Головний герой Ібарра повертається на батьківщину, удаючи із себе багатого ювеліра Сімона. Він та його друзі змальовані у романі як кращі представники передової філіппінської інтелігенції, котрі виступають на захист інтересів своєї вітчизни. Роман “Флібустьєри” відіграв визначну роль у визвольній боротьбі Філіппін і був сприйнятий філіппінським народом як заклик до повстання, а ім’я самого Рісаль-і-Алонсо стало символом відданості справі служіння ідеалам своєї батьківщини.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)