СЕЛА, Каміло Хосе

(1916 – 2002)

СЕЛА, Каміло Хосе (Cela, Camilo Jose – 11.05.1916, Ірія-Флавія – 17.01.2002, Падрон) – іспанський прозаїк, лауреат Нобелівської премії 1989 р.

Села – чи не найсуперечливіша постать іспанської літератури XX ст. “Чимало іспанців стверджує, що видатний письменник відкривав свого рота, щоби говорити лише гидоту. Чого вартують його слова з нагоди його нагородження престижною іспанською премією Сервантеса, про яку літератор сказав, що “вона вкрита гівном”. Його особисте життя було і залишається поживою для різноманітних пересудів,

які найчастіше характеризують аж ніяк не з найкращого боку великого письменника” (А. Жінгель).

Каміло Хосе Мануель Хуан Рамон Франсіско де Херонімо Села і Трулок народився у селищі Ірія Флавія (муніципалітет Падрон), що у Галісії, в англо-іспанській родині. У 1926 р. сім’я переїхала у Мадрид. Села чотири рази виганяли зі школи. Після її закінчення навчався у Мадридському університеті, спочатку на медичному, потім – на юридичному і філософському факультетах, але у 1936 p., з початком громадянської війни, припинив навчання. Був мобілізований в армію франкістів, але невдовзі після важкого поранення повернувся додому.

Після

закінчення війни змінив багато професій: був цензором, актором, журналістом, художником, тореро, обійшов пішки майже всі провінції Іспанії. Уже перший роман Села “Родина Паскуаля Дуарте” (“La familia de Pascual Duarte”, 1942) спричинив значний резонанс і мав скандальний успіх. Цим романом Села започаткував в іспанській літературі художній напрям “тремендизму” (з ісп. “tremendo” – жахливий, страшний), оскільки, змальовуючи сучасну іспанську дійсність, звертався до її найтемніших і найнепривабливіших сторін, акцентуючи увагу на картинах насилля і атмосфері страху, відчаю, зневіри, ненависті, що їх супроводжувала. Роман побудований у формі передсмертної оповіді селянина Паскуаля Дуарте, засудженого до страти за вбивство поміщика-графа. Паскуаль – не природжений вбивця, навпаки, у ньому розвинуте почуття людяності і милосердя, але, зневірившись у світі, в якому живе, він відповідає на його несправедливість насильством. Сам Села писав про свого героя: “…той, кого зазвичай називають злочинцем, не більш ніж знаряддя злочину; справжній злочинець – це суспільство, яке породжує ці знаряддя, або ж дозволяє їх породжувати”. У критиці вже звичним стало зіставлення цього роману Села із романом А. Камю “Чужий”, що також вийшов друком у 1942 р.

У “тремендистській” манері написаний і другий роман Села “Пансіонат” (“Pabellondereposo”, 1942), у якому письменник змальовує життя хворих на туберкульоз. Топос роману суто екзистенціалістський: ізольований світ пансіонату. Кожен хворий позначений номером кімнати, у якій він живе (моряк № 73, юнак № 14), і думає про смерть. Не меншу літературну славу, ніж перший твір, приніс Села його третій роман “Вулик” (“La colmena”, 1943), який започаткував ще один – “об’єктивістський” напрям художнього розвитку іспанської прози – безпристрасне, протокольно-хронікальне відображення дійсності. Події роману відбуваються у Мадриді 1942 р. у невеличкій кав’ярні. В романі діє близько 160 персонажів – відвідувачів кав’ярні доньї Роси. Це власники кав’ярень і підприємці, урядовці і поліцейські, повії і журналісти, робітники і службовці тощо, які загалом представляють усі верстви, строкатий вулик іспанського суспільства, який, на відміну від справжнього, бджолиного вулика, символізує пристосуванське, бездіяльне, позбавлене активної суспільної позиції та високих громадянських ідеалів життя пересічного громадянина Іспанії.

У 1944 р. Села одружився із Росаріо Конде Пікавеа, котра стала йому вірним супутником і особистим секретарем до того моменту, коли у 80-х pp. письменник закохався у журналістку Марину Кастаньо, молодшу від нього на 41 рік. У 1991 р. було зареєстровано шлюб Села із Кастаньо, котра стала після його смерті єдиною спадкоємницею спадку письменника, у заповіті Села не знайшлося місця навіть для його внучки Каміли.

Цілий ряд наступних романів, у яких Села вдається до експериментів з різними художніми стилями та прийомами вітчизняної та іноземної прози (“Нові пригоди і невдачі Ласарільйо з Тормеса” – “Nuevas andanzas у desventuras de Lazarillo de Tormes”, 1944; “Місіс Колдуел розмовляє зі своїм сином”, 1953; “Рудоволоса”, 1955), не стали помітними віхами у його творчості. Значний літературний резонанс і цілу хвилю наслідувань викликала його книга дорожніх нотаток “Подорож в Алькарію” (“Viaje a la Alcarria”, 1948), у якій в “об’єктивістській” манері Села розповідає про побут та звичаї Іспанії, робить екскурси в її історичне минуле. У 50-60-х pp. Села звернувся й до жанру культурологічного нарису, в якому розмірковує про проблеми історії, мистецтва, мови: “Євреї, маври і християни” (1956), “Перша мандрівка по Андалузії” (1959), “Від Леріди по Піренеях” (1963-1964). З 50-60-хрр. Села паралельно працював у жанрі новелістики, поєднуючи побутовий, натуралістичний первень з елементами умовності та гротеску: “Галісієць та його квадрілья” (1951), “Вітряний млин”(1956), “Іспанські історії. Сліпці та дурники” (1958) та ін. Він є також упорядником словників: “Секретний словник” (1968-1971) і “Еротична енциклопедія” (1976).

Села був членом Іспанської королівської Академії літератури і мови (з 1957 p.), почесним доктором 25 університетів світу, засновником літературного журналу “Папелес до Сон Армаданс”, з 1977 р. – сенатором. У1984 р. він отримав Нобелівську премію з літератури, а в 1987 р. – не менш престижну премію принца Астурійського. Його книги перекладені всіма європейськими мовами.

Українською мовою окремі твори переклали П. Соколовський і А. Собуцький.

В. Назарець


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


СЕЛА, Каміло Хосе

Categories: Біографії

Links